Танго наосліп - Ельма Кіраз

— Яка ж я дурна…— прошепотіла я.

— Не заперечую, — Серафим забрав від мене свій телефон, — Вадим просто зробив скріншоти з цього відео, які йому буди вигідні і показав. А ти наївно повірила. Я чомусь одразу подумав про цей випадок, бо це було біля офісу мого батька. Отже і я, і Вадим маємо доступ до камер спостереження.

— Вони напевно вже давно змовились, — сказала я, дивлячись в одну точку, — тому вона й прийшла туди, чіплялась до тебе. А Вадим це все ніби-то підтвердив.

— Молодець, — Серафим заплескав в долоні, — мабуть ти вже не така й безнадійна.

— Тобто… ти не злий на мене? — з надією спитала.

— А цього я не казав, — він прикрив очі і важко видихнув, — зізнаюсь, спочатку я повівся на цю маячню, але потім згадавши, яким є мій брат, зрозумів, що щось тут не так. А після твоєї розповіді все стало на свої місця.

— Тоді чому ти…

— Ображений? Тому що ти повірила Вадиму, Еріко. Хоча я розповідав тобі, що це за людина. Ти не прийшла з цим до мене, не спитала, не розповіла. Ти все сховала в собі і брехала мені в очі. А потім ще раз повелась на хитрощі Вадима. Я може чогось не розумію?

— Я просто заплуталась, ясно!? Коли я зустріла Віку, вона надто впевнено говорила про те, що ти будеш з нею і що це вона вирішує, кінець ваших стосунків чи ні, — з очей самовільно потекли сльози, я цього навіть не очікувала. 

— Ти себе взагалі чуєш? Я при тобі поставив її на місце і сказав, що між нами все скінчено, але що знову? Так, ти повірила не мені, а їй! — Серафим підвищив голос, — як я можу тобі тепер довіряти, якщо ти не робиш цього у відповідь!?

— Серафиме, — я захотіла підійти та обійняти його, але хлопець лише зробив холодний крок вбік, даючи зрозуміти, що він не хоче моїх дотиків.

— Еріко, я мабуть вперше в житті так сильно закохався. Ти відкрила для мене такі глибини моєї душі, що я й не підозрював, що вони взагалі існують.  Я чекав нашого весілля зовсім не для цієї дурної угоди, а для того, щоб бути з тобою поряд, мабуть, все життя. А що отримав натомість? Ти не довіряєш мені, не розповідаєш важливих речей, а йдеш на поводу у мого тупого брата і колишньої, яка, здається, втратила розум. 

— А ти моє перше і єдине кохання, хіба ти не знаєш? У мене до тебе не було жодних стосунків, я ніколи не спілкувалась ні з ким з хлопців ближче, мабуть, ніж на метр від себе. Я завжди чекала когось особливого і от, наче, знайшла. Мені не до кінця відомо, як правильно себе поводити, як… як взагалі тут все відбувається. І я так сильно кохаю тебе, що дуже боюся втратити. Тому коли з‘явилось це все, я не знала, що мені робити. Так, я зробила помилку, визнаю це. Але прошу…вибач мені, будь ласка. 

Я почала плакати від усвідомлення того, що назад шляху вже зовсім немає. Серафим дивився на мене холодним поглядом, ніби хотів зрозуміти, чи говорю я правду. Його обличчя не показувало жодних емоцій, він то стискав, то розтискав пальці. Між нами ніби в секунду виросла величезна стіна і запанувала надто болюча тиша. І врешті, коли Серафим рушив з місця, я зраділа, що зараз він от-от обійме мене і скаже, що все позаду, але він пройшов повз. А коли я обернулась, то побачила його з сумкою в руках.

— У мене є деякі справи, тому до весілля я поживу вдома. Якщо тобі будуть потрібні гроші, я залишив трохи в шафі на твоїй полиці з косметикою. І будь ласка, не телефонуй мені.

Він пішов до дверей, а я побігла за ним. Але не встигла. Хлопець зачинив їх просто переді мною і в той момент мої емоції вже не втримались всередині.

— Серафиме! — я заридала і гупнула кулаками в двері, потім сповзши по них на підлогу. Сльози душили мене, бракувало повітря і щось нестрерпно пекло в грудях. Я намагалась встати, але зовсім не виходило. Серафим не те що не повірив мені, він розчарувався… вирішив, що я не довіряю йому, що я не до кінця відкрита. Почуття якоїсь дурної провини, розпачу і ненависті до тих двох негідників заполонили мене повністю. Я сиділа на підлозі під дверима і не могла усвідомити, що це все відбувається насправді. Коли оглянула порожню квартиру, то одразу пройшов мороз по шкірі. Я відчула себе самотньою і нікому не потрібною. Тому вхопивши лише свою сумочку, зачинила двері і відправилась туди, де мені точно будуть раді. Додому.

— Еріко? — на порозі мене зустрів брат, — що сталося? — він схвильовано оглянув моє обличчя, яке було опухле від сліз і з розмазаною по щоках тушшю.

— Максе, — я знову розревілась і міцно обійняла його. Але щоб уникнути дурних допитів, швидко побігла в будинок, по сходах і до своєї кімнати.

До мене намагався зайти і тато, і навіть Марія. Найбільше стояв під дверима Макс, що хотів хоча б так зі мною поговорити. Але я не реагувала. Лежала на своєму ліжку і давилась сльозами. Взявши телефон до рук, я відкрила фотографії, щоб подивитися на останнє селфі, яке ми з Серафимом зробили, коли гуляли. На секунду я посміхнулась, але потім почала плакати ще сильніше, від усвідомлення, що такого може більше ніколи не бути. За деякий час під моїми дверима знову з‘явився якийсь шум і я почула знайомий голос.

— Еріко! Відчини негайно! — Яна стукала кулаками по бідолашній деревині, але мені було байдуже. Але врешті вона почала тарабанити так противно, що моя нервова система вже не витримала і їй я таки вирішила відчинити.