Танго наосліп - Ельма Кіраз

За декілька днів до весілля

Пройшло близько місяця після того, як ми з Серафимом посварились і почали жити окремо. Як він і казав, ми не спілкувались, від нього не було жодних звісток. Декілька разів я хотіла плюнути на все і зателефонувати йому, тільки потім різко себе зупиняла. Для чого? Якщо він жодного разу навіть повідомлення мені не надіслав, то чого першою кроки примирення маю робити я? Але те, як весь цей час мені було важко, просто не описати словами. Ночами я плакала в подушку, а вранці виглядала наче помідор. Мене заспокоював і тато, і брат, і Яна, але від цього не ставало легше. Лише допомога Марії насправді допомогла мені. Спочатку я скептично поставилась до того, що якось серед ночі вона прийшла до мене і покликала на терасу. А коли я туди таки прийшла, то зауважила на столику чашку. Це був чай з…розмарину. Від одного запаху мені ледь не стало зле, але жінка змусила випити все до останньої краплі. І сталося якесь диво, та я заспокоїлась. Всередині стало набагато легше. Марія хитро, але щиро посміхалася і тоді я зрозуміла, чому від неї постійно я чула запах цієї рослини. Так часто вона злилась через мої витівки, що їй точно було потрібне заспокійливе. А тепер воно допомагає мені.

— Ти впевнена, що це гарна ідея? — Яна скептично дивилась на мене, поки я обирала, що вдягти.

— Впевнена. Я мушу бути там.

— Але він тебе туди не запрошував. Та, навіть, впевнений, що ти нічого не знаєш про це.

— А я знаю! — голосно сказала я і відкинула від себе вішаки з одягом, — і поїду.

— Мені скласти тобі компанію? Не хочу відпускати тебе саму, щоб ти часом не наробила там ніяких дурниць.

— Не треба, я мушу поговорити з ним наодинці. Це… це затягнулось вже на надто довгий час. І до речі, — мигцем глянула на годинник, — я вже починаю запізнюватись.

Врешті я одяглась в перше, що потрапило до рук і на прощання обійняла Яну. Дівчина тепер час від часу ночувала в нас і в якійсь мірі мені це навіть почало подобатися. Я переглянула своє відношення до стосунків Макса з моєю подругою в позитивний бік, хоч і досі трохи ображалась на них. Я швидко заскочила в машину, вбила в навігаторі потрібне мені місце і виїхала. Інакше, ніж долею, я не могла назвати те, що зовсім випадково в інтернеті я натрапила на рекламу спортзалу, у якому тренувався Серафим. І в оголошенні було написано, що сьогодні відбудуться показові бої, так як зал був довго зачинаний на ремонт. В списку було ім‘я мого майбутнього чоловіка і за сумісництвом хлопця, в якого я по вуха закохалася, тому вирішила, що таки досить ховатися і ображатися, наче малі діти. Хоч спочатку я і не хотіла першою робити крок, після того оголошення мене наче підмінили і хотілось зробити Серафиму, сподіваюсь, приємний сюрприз. Дорога зайняла у мене щось надто багато часу і біля спортзалу я опинилася вже тоді, коли почався перший бій. На диво, всередині людей було надто багато і мені доводилось прикладати немалих зусиль, щоб протиснутись всередину і ближче до рингу. Інтер‘єр змінився справді вражаюче після мого першого візиту сюди. Тепер всі стіни були чорного кольору, збільшили кількість ламп, змінили розташування рингів. Кудись ділись усі тренажери, але зараз мене це мало хвилювало. Я пробиралась крізь натовп, щоб хоч якось побачити, що відбувається на головній «арені» цього залу. Але раптом якась міцна руха схопила мене вище ліктя і я від переляку аж підскочила.

— Вибач, не хотів тебе налякати, — заговорив той міцний чоловік, що минулого разу відправив Серафима в нокаут, — Еріка, здається?

— Т-так, — розгублено відповіла я, косячись на ринг. Там бились якісь два зовсім чужі хлопці і Серафима там не було.

— Вирішила нас провідати?

— Ну, насправді… я прийшла до Серафима. Де я можу його знайти?

— Не треба, — різко відповів Юра, але потім пом‘якшив свій тон, — зараз точно не треба його турбувати. Він готується, бо буде наступним. 

— Зрозуміло, — я засмучено опустила очі.

— Послухай, — чоловік важко видихнув і знов заговорив до мене, — я не знаю, що між вами там сталося, Серафим ні слова не зронив, хоч як я його про це питав. Але стан у нього поганенький. На всіх тренуваннях він постійно був наче в іншій реальності і тільки недавно хоч якось відновився. Сьогоднішній вечір важливий як і для нашого клубу, так і для Серафима. Будь ласка, якщо ти дійсно хочеш з ним поговорити, почекай того моменту, коли завершиться його бій. 

— Я… я зрозуміла, — тихо відповіла я. Юра поплескав мене по плечі і посміхнувшись, зник десь у натовпі.

Перший бій завершився і переміг якийсь хлопець у червоних шортах. Обоє суперників обійнялись по-дружньому і зійшли з рингу. Ведучий оголосив двохвилинну перерву і після неї на бій мав виходити Серафим. Я відчула, як почали трястись мої коліна і намокли долоні. Істерично почала поправляти своє волосся і відраховувати час. Ще ніколи дві хвилини не тягнулися так довго. Було відчуття, що людей стало ще більше, а кисню в залі ще менше. Легенько запаморочилась голова, але поплескавши себе по щоках я трохи прийшла до тями. І ось нарешті оголосили імена наступних бійців. На рингу з‘явився Серафим. Моє серце затріпотіло, але й одночасно стало дуже сумно. Він наче трохи схуд, під очима з‘явились доволі помітні синці. Ми не бачились близько місяця, а по відчуттях наче пройшов рік. Я всіляко намагалась витіснитись між людей, щоб Серафим побачив мене, та він навіть не звертав уваги на зал. Був постійно задуманий і дивився собі під ноги. Прозвучав гонг і почався бій. Суперний мого майбутнього чоловіка був трохи вищий за нього, накачаніший і впевненіший. Це мене трохи насторожило, але я вірила в те, що Серафим спритніший і легко зможе перемогти того хлопця. Та, здається, я страшенно помилялася. Його суперник впевнено наносив удари, а Серафим зміг ухилитися лише від деяких. Декілька разів він неприємно отримав по обличчі, від чого я аж прикрила очі рукою. Йому було важко, але чи фізично, чи психологічно, я не могла зрозуміти. Бій тягнувся нескінченно довго, ніби вічність. І от коли нарешті судді оголошували результати, то виявилось, що Серафим таки програв. Мені стало так сумно і одночасно шкода його, що на очі виступили сльози. Коли хлопець зійшов з рингу, Юра підбадьорююче поплескав його по обох плечах і відправив кудись за одні з дверей. Зауваживши це, я почала швидко пробиратися крізь людей, щоб змогти його знайти. Зайшовши в ті двері, я зрозуміла, що це була ванна кімната, поділена на декілька секцій. Я сподівалась, що тут буде прохолодніше, але здається, стало лише спекотніше. Тихо пройшовши по невеликому коридору, я знайшла Серафима, що стояв, впершись в раковину і просто непорушно дивився, як тече вода з крану. Він був настільки занурений у свої думки, що навіть не почув, як я підійшла ближче і вперлась в одвірок.