Танго наосліп - Ельма Кіраз

— Що ти робиш? — я відступила від Вадима на декілька кроків і вперлась спиною в двері, — або ти пояснюєш все, або я кличу Серафима. Він точно з тобою бавитись не буде.

— Не збагну, що ж він такого наплів тобі про мене, що тепер ти так боїшся? — Вадим розчаровано хмикнув.

— Світ не крутиться навколо тебе, — я схрестила руки на грудях, — для чого ти прийшов?

— Ти не відповіла на мої слова.

— Слова? Які?

— Я зізнався тобі у коханні, пам‘ятаєш?

Декілька секунд помовчавши, я зробила вигляд, що забула про це. Останнім часом стосунки з Серафимом були у мене в пріоритеті, але слова Вадима, на жаль чи на щастя, не виходили з моєї голови.

— Ну і що? Мені здається, що відсутність відповіді це теж свого роду відповідь.

— Еріко, послухай…— Вадим важко видихнув і ніби збирався з думками, — Серафим не той, з ким тобі варто пов‘язувати своє життя. Я розумію, у вас має бути весілля через вигоду, але це не означає, що він кохає тебе. Прикидається. Я добре знаю свого брата.

— Вадиме, ти зараз поводишся наче підліток, — я розсміялася, — хочеш у чомусь переконати мене? Вибач, але для себе я вже давно зробила всі висновки. Гарного вечора, — я вже хотіла повернутися додому, але чоловік сильно вхопив мене за руку.

— А якщо я не просто говорю, а можу тобі довести?

— Що!? — я різко висмикнула руку і нахмурила брови.

Вадим швидко дістав з кишені свій телефон і почав швидко щось набирати. А потім простягнув його мені, де на екрані було декілька фото.

— Я спочатку теж не вірив, заради справедливості вирішив все перевірити. І ось. Як я й думав.

Холодними пальцями я взяла телефон до рук і почала збільшувати картинки. Одразу стало якось холодно, але я не подавала виду, намагаючись бути байдужою. Ось тут Серафим і Віка стоять поряд, розмовляють. Тут вона вже кладе свою руку йому на плече, а він зверху натомість свою долоню. На наступній фотографії Віка тулиться до нього, а на останній Серафим обіймає її. В горлі застряг колючий ком, який мені нічк не вдавалось проковтнути.

— Звідки… звідки мені знати, що це правда? Це фото з камер нагляду, як ти зміг їх отримати?

— Задля справедливості я готовий на багато чого. І заради кохання теж.

— Можеш навіть не намагатись, — я майже кинула в нього той телефон і видавила з себе подобу усмішки, — я не повірю в цю фальшиву гру. 

— Еріко, послухай…

— Годі! Бувай, — я швидко відкрила двері і сховалась у квартирі. Спершись на двері я важко дихала, намагаючись скласти докупи всі ці пазли.

— Хто це був? — Серафим вийшов з душу, витираючи волосся рушником.

— Що... це… та… то була сусідка. Вона… прос-сила допомогти їй з телефоном. Старша жінка, не все виходить з першого разу.

— Точно? Бо ти якась надто налякана, — Серафим дивився на мене, а мені хотілося розплакатися, бо я зовсім не могла зрозуміти, що ж це відбувається.

— Ні, що ти, — я намагалась виглядати розслабленою, навіть підійшла до хлопця і обійняла його ще трохи вологе тіло, що відчувалося навіть через футболку, — вона просто мені стільки всього набажала приємного, що я навіть не очікувала таких слів. Аж розплакатись захотілось.

— Ти у мене така емоційна, — хлопець залишив поцілунок на моїй скроні, — і мені це страшенно подобається. З тобою ніколи не буває нудно.

— Скажи… а… ти бачився з Вікою? Десь недавно, можливо?

— Ні, — впевнено сказав Серафим, — останній раз бачив її тоді на дні народженні. А чому ти взагалі це питаєш?

Його відповідь, хоч і була впевнена, але зовсім мене не переконала. Я почала тремтіти, тільки намагалась це приховати, тому звільнилась з його обіймів.

— Та я просто… досі не можу забути сьогоднішній випадок. Вона була такою неприємною, злою. Знов сказала, що ти будеш тільки з нею. Поводилась дуже впевнено і нахабно. Не розумію, звідки в неї стільки сміливості, — я розповідала це і намагалась слідкувати за його реакцією, але Серафим продовжував бути байдужим. Це мене і заспокоїло, і налякало. А якщо він так вміло ховає свої емоції, щоб не видати себе? 

— Еріко, ми з нею розійшлися через моє бажання, я більше не хотів цих стосунків. Тому для мене це вже давно пройдений етап, а вона, може, ще на щось сподівається. Тільки це не має ніякого значення. Адже у мене є ти і більше у цьому світі я не хочу нічого.

— Вибач, — я посміхнулась, — просто я сьогодні повинна була купити сукню, а не отримати нервовий зрив. От і кажу всяке.

Ми обійнялися, але я продовжувала думати про ті фото. У Серафима з Вадимом дійсно складні стосунки, але хіба би він вже дійшов до такої наглої брехні? Сумніваюся. Весь вечір ми провели разом, замовили піцу, дивилися фільм. Потім у обіймах лягли спати. І якщо Серафим заснув майже одразу, то я довго крутилась, дивилась в стелю і ніяк не могла позбутися всіх тих думок, що лізли мені в голову. Потім я подивилась на Серафима, що тихенько спав збоку. Провела рукою по його щоці. Хіба ж він може мене обманювати? Але... якщо так? А я так легко довірилась йому і закохалась. Чому це все так надто складно і впало на мої плечі. Проте вічною ця невизначеність точно не буде і я обов‘язково дізнаюсь правду. 
Вранці я прокинулась разом із Серафимом. Приготувалс сніданок, ми разом поїли і я навіть практично не поверталась до думок, що так гризли мене. Хлопець пішов на роботу, а я домовилась із Яною, що тепер ми вдвох підемо обирати мені сукню, минаючи усі непотрібні салони. Але побувавши вже у п‘ятьох місцях, я далі не могла нічого вибрати для себе. Мені або не подобалось, або не підходило. І коли я вже була майже у відчаї, то в одному магазині таки одягла ту сукню, яка змусила моє серце забитися частіше. Яна аж рота відкрила, коли я вийшла до неї.

— Вона ідеальна, Ер. Просто неймовірна.

— Мені теж дуже подобається, — я широко усміхнулась і покрутилась біля великого дзеркала. Мені не вірилось, що я насправді міряю весільну сукню. Але це було таки реальністю. Я розплатилась і попросила, щоб сукня зберігалась в салоні, поки я не заберу її перед весіллям.