Танго наосліп - Ельма Кіраз

Сьогоднішній день був надто неоднозначним, особливо для мене. Довгий час я навіть не думала про нього, потім всіма силами ненавиділа, з часом чекала надзвичайно сильно, а тепер не знаю що й думати. День весілля. Всі навколо метушилися, були щасливі, вирішували якісь маленькі завдання. Особливо задоволеним був тато. І тільки я виглядала, наче чорна хмара і мені цього всього абсолютно не хотілося. Насправді, почувалася я так само. Того дня Серафим так нічого мені й не пояснив, а просто мовчки відвіз додому. Про всі деталі нашого непорозуміння знала лише Яна, більше я нікому нічого не розповідала, хай як у мене не допитувались. Щойно мені закінчили робити макіяж та зачіску. Я глянула на себе в дзеркало і переді мною сиділа дуже гарна дівчина з пустим поглядом і підпухшими від сліз очима. Вона зараз не хотіла нічого, це весілля приносило лише неприємні відчуття. Зараз би просто разом із Серафимом втекти кудись подалі від всіх і насолодитись одне одним. Натомість я навіть не знаю, що на нас чекає завтра. І це незнання просто вбиває.

— Ти просто неймовірна, — із захватом сказала Яна, коли зайшла до моєї кімнати, — коли Серафим побачить тебе, то закохається ще раз. І одразу забуде про все на світі.

— Будь ласка, — я перебила подругу і глянула на неї важким поглядом, — можна я хоч трохи відволічусь від цих всіх думок і покращу собі настрій? Пів ночі не спала через цього… Серафима.

— Та-а-ак, подруго, закохалась і ти в нього по самі вуха. Чесно, ніколи не думала, що ти коли-небудь зможеш це зробити. 

— Все буває вперше. Навіть така людина як я, бачиш, може закохатися. Але хто знав, що це буде такий придурок, який так довго буде ображатися. Як я просила його, майже благала. А він просто промовчав. Що я маю з цього зрозуміти?

— Його, Еріко. Зрозуміти його. Може, він теж так сильно закохався вперше. А брат йому не просто підніжку поставив, а зробив жорстоку підлість. Думаєш, йому було дуже приємно, що його кохана проводить час з тим братом, так ще й вірить у якісь дурні ігри, що він знову ж таки робить проти Серафима. Не думаю.

— Не захищай його, — сухо сказала я, — стільки часу минуло, він міг вже якось з цим впоратись. Мені було так боляче тоді, коли я прийшла до нього, а він відштовхнув мене. Не захотів слухати.

— Дай йому ще трохи часу. Впевнена, у вас все налагодиться і буде якнайкраще, — Яна підійшла до мене і обійняла зі спини. 

— Дякую, що ти в мене є, — я легенько усміхнулась, — без тебе я напевно б здуріла.

— Так, я знаю, я класна, — подруга засміялась і я повторила за нею. Чомусь від цього мені таки вийшло трохи розслабитись.

— Це ще що таке!? — до мене в кімнату влетіла схвильована Марта, — ти досі не готова?

— Та ще є купа часу, — я глянула на годинник, щоб точно впевнетист в цьому.

— Це не має значення. Бігом одягайся і будь готовою, ми в будь-який час можемо вже виїхати. Готуйся, — жінка вийшла в коридор, грюкнувши дверима, а я закотила очі і засміялася. Хай там як, з часом, я більше пізнала її та зрозуміла, що не така вона вже й погана. А найголовніше — робить тата щасливим. 
Врешті я підійшла до чохла, який лише вчора забрала із салону. В останні дні у мене був такий жахливий настрій, що я взагалі хотіла все відмінити, а особливо відмовитись від цієї сукні, яку обирала повністю з думками про Серафима. Яна допомогла мені її витягти і ми обоє в черговий раз замилувались нею. Потім все-таки я одягла в таку омріяну сукню, але радості це мені зовсім не принесло. Я покрутилась перед дзеркалом і на очах застигли сльози. Чомусь саме зараз я подумала про те, що як би було добре, якби мама була поряд, якби побачила мене у цій сукні, побачила б моє весілля. Але тепер це лише такі далекі і холодні мрії. Коли мій образ був уже готовий і я час від часу дивилась на себе в дзеркало, до мене завітали тато і Максим.

— Ну ти просто королева, — брат вражено оглянув мене і обійняв, — ти затьмариш усіх, крім мене, звичайно, — він засміявся і я вдарила його по плечі.

— Доню, ти неперевершена, — батько теж подарував мені обійми і детально оглянув з голови до ніг, — яка ж ти красуня. Якби мама була зараз тут…

— Тату, будь ласка, — мої вії затремтріли і сльози хотіли от-от потекти по щоках, — я вже і так ледве тримаюсь. Тільки-но сама думала про маму. 

— Вибач, — він ніжно погладив мене по руках, — просто ти так схожа на неї. І я взагалі не можу повірити, що моя доня вже така доросла і виходить заміж.

Я піднялась на пальцях, щоб бути ближче до татового вуха і трошки прошипіла:

— Але ж ти сам це все влаштував.

Тато легенько засміявся і відповів так само тихо, щоб ніхто не почув:

— Тільки бачу, що все всім підходить, — і підморгнув мені.

Я трохи зашарілася, але на щастя, під косметикою цього не було видно. І одночасно знову повернулась в реальність, в якій поняття не маю, які стосунки надалі чекають нас із Серафимом. Татові я сказала, що ми лише легенько посварилися, я втекла, а потім просто вирішили перед весіллям пожити окремо, ніби так і має бути. То ж він навіть ні про що не здогадувався.

— Так, нарешті я вас знайшла, — в кімнаті з‘явилась Марта і плеснула в долоні, — ходімо, час вирушати.

— Але ще стільки часу…— почав Макс, але вона не дала йому договорити.

— Немає нічого гіршого, ніж наречена, що запізнюється. Бігом-бігом! — жінка почала нас виганяти з кімнати і від цього настрій у всіх піднявся, я теж сміялась для вигляду, але чим ближче було до головної події, тим страшніше ставало мені. До залу, де мало відбуватися весілля, дорога була недовгою, я дивилась у вікно і мовчки слухала, як про щось мило сперечалися Яна та Макс. Їхні стосунки були такими добрими, лагідними і особливими, що я вже мільйон разів картала себе за те, яка була у мене реакція і як я істерично на це відреагувала. Було навіть соромно. Коли ми під‘їхали до потрібного місця, я намагалсь триматись байдуже, але коли помітила припаркований автомобіль Серафима, то серце забилося сильніше і почали тремтіти руки. Але я всім брехала, що просто хвилююся перед церемонією. І лише Яна косо, але співчутливо спостерігала за мною. Ми приїхали дійсно доволі швидко і тепер треба було чекати у спеціально відведених кімнатах: окремо наречений та окремр наречена. Поки ми з Яною йшли до потрібної нам, то в одній зі шпарин я побачила Серафима, він невимушено розмовляв з кимось. Все що я зуміла зауважити, це пригнічений погляд. Навіть не помітила, у що він був одягнений. Це змусило хвилюватись мене ще більше. Коли ми прийшли до своєї кімнати, я залишила Яну там саму і збрехавши, що мені треба у вбиральню, пішла шукати місце, де тримають алкоголь, щоб взяти звідти хлч щось і втамувати своє хвилювання.