Танго наосліп - Ельма Кіраз
— Обережніше, — якось роздратовано заговорив чоловічий голос, коли я зовсім не помітивши, вдарила когось рукою, — оу, це ти. Не чекав побачити тут.
— Що це ти взагалі тут робиш, — грубо сказала я.
— Ну а нічого, що це весілля мого рідного брата? — Вадим видав такий смішок, наче я сказала найбільшу нісенітницю у світі. Хоча… це майже так і було.
— Гаразд, забудь. Просто дай мені пройти, — я захотіла якнайшвидше втекти від нього, але чоловік загородив мені дорогу.
— І все ж я не розумію, як мої всі старання не виправдалися. Так сподівався, що цього весілля не буде. Знаю, у вас був маленький скандал і я після цього чекав хороших новин. Але ж ні. Цікаво-цікаво, що ви задумали?
— Може просто такі підлі брехуни, як ти, завжди залишаються ні з чим? — посміхнувшись, сказала, дивлячись Вадиму прямо в очі.
— Цей нікчема не заслуговує на тебе.
— Я. Тебе. Ненавиджу, — гаркнула я і швидко пішла геть, ховаючись за одними з дверей в цьому довгому коридорі.
І на щастя, це була саме та кімната, яку я шукала. Швидко витягши одну пляшку вина, я легенько відчинила двері і впевнившись, що Вадима на горизонті більше немає, швидко побігла до Яни.
— Де ти була? — схвильовано підбігла до мене подруга, — і що це?
— Я мушу трохи заспокоїтись, — я відкрила пляшку, яку відкоркувала ще в тій кімнаті і зробила декілька ковтків, — це найгірший день у моєму житті.
— Досить, — Яна вихопила у мене вино, — не найгірший, а найщасливіший. Будь ласка, припини думати про погане. Все буде добре. Я краще віднесу це на місце, бо ти вже геть здуріла, — подруга вийшла в коридор, а я почала намотувати круги по кімнаті. Мені було лячно. Я боялася, що Серафим зараз щось утне, що при всіх зараз скаже, що це помилка і відмінить весілля. Це би був для мене такий удар, що мабуть там на місці я б його прибила. Раптом різко відчинились двері і це змусило мене підскочити. Але це виявився лише Макс.
— Бегемотику, ти чого?
— Для чого так лякати, я і так вся на нервах.
— Я бачу. Скажи, що таке? Тільки не бреши. Бо і ти, і Яна якісь надто підозрілі. Що ви приховуєте?
— Н-нічого. Це наше, дівоче. А тобі все цікаво.
— Ти моя сестра. І я мушу знати, що з тобою відбувається, — Макс сів на диванчик, — все, я чекаю пояснень.
— Та немає що пояснювати, — я важко видихнула, — у нас із Серафимом була не просто маленька сварка, це було…дуже неприємно і… серйозно. Ми роз‘їхались не через якесь там весілля, а він просто не хотів мене більше бачити. Так, я натупила. І я визнала це. Але він ніяк не може це все прийняти і вирішити. Взагалі не знаю, що там у його голові. А мені страшно. Бо я не знаю, чого чекати від завтрашнього дня, які подальші стосунки будуть у нас, яке буде це життя? Я кохаю його, справді… але…
— Але що?
— Пам‘ятаєш, ми були в Лісабоні на балу… — невпевнено почала я.
— Ну-у-у…— протягнув брат.
— Там я познайомилась з одним чоловіком. Я не бачила його обличчя, чула несправжній голос, я навіть імені його не знаю. І… ми провели чудових два дні, він повів мене на дах готелю і показав надзвичайне зоряне небо. Це все було так ніжно і особливо. А потім він зник і навіть не попрощався. Я була страшенно ображена і розгублена, але зрештою він ніяк не йде з моєї голови. Дуже часто згадую ті миті, які ми провели разом. Це мабуть було зі мною вперше, що я наче… закохалася? І я розумію, що Серафим для мене теж дуже особливий і почуття до нього сильні, але… що якщо нічого в нас не вийде? Якщо ми не помиримось. А якщо й помиримось, то якщо я думками буду постійно повертатись до того незнайомця? Максе, мені страшно, — я прикрила обличчя руками, а брат підвівся і міцно обійняв мене.
— Я впевнений, ти будеш щаслива. І з Серафимом все налагодиться. Бачу, як ти дивишся на нього, це точно більше, ніж просто закоханість. Це щирі почуття. А за того в масці просто забудь. Так, він був приємним, але зник, як останній козел. Для чого тобі пам‘ятати того, хто так вчинив з тобою?
— Може ти й правий, — я важко видихнула, — але це все так заплутано. Ніколи не думала, що опинюся в такій ситуації.
— Гаразд, я іду знайду Яну, а ти зберися з думками. Вже скоро починаємо, — Макс легенько поцілував мене в скроню і вийшов.
А я залишилася наодинці зі своїми думками. Продовжувала ходити туди-сюди і прокручувати в голові одні і ті ж моменти. Ставши навпроти вікна і ловлячи сонячне проміння, я заплющила очі і повільно дихала. Але спокій мені перервали двері, які надто неприємно заскрипіли. Я різко обернулась, але до мене ніхто не зайшов. Впевнено підійшовши і відчинивши їх, в коридорі я також не зауважила нікого. Лише опустивши очі вниз побачила біля ніг щось, загорнуте у щільний крафтовий папір. Коли я взяла це до рук, то спочатку нічого не зрозуміла, але потім одна деталь змусила мене якнайшвидше розпакувати цей неочікуваний подарунок.
— Що це…— налякано прошепотіла я і маска випала з моїх рук. Я вперлась рукою до стіни і намагалась заспокоїти дихання. З підлоги на мене дивився хитрий погляд і ця божевільна посмішка Джокера, що супроводжувала мене два дні на балу. Може в мене галюцинації, може це взагалі сон? Я швидко взяла маску до рук і оглянула зі всіх сторін. Безсумнівно це була вона, бо ж такої більше ні в кого не було. Ідентична. Я забігла до кімнати і серце калатало десь у моїх вухах. Невже він тут? Невже він так легко об‘явився, але як? Чи… він почув мою розмову з братом? Нічого не розумію.
— Еріко, ти готова? — з‘явилась Яна і я різко кинула маску на диванчик, — що це? З тобою все нормально?
— Так, — швидко відповіла я, — ходімо, — я посміхнулась і Яна дала мені букет, який свого часу я так довго обирала.
Тим часом у мене починалась істерика, яку я ховала за посмішкою. Я просто не могла усвідомити, що зараз десь тут ховається той, хто практично звів мене з розуму. Взявши тата під руку, я почала йти до Серафима. Він був доволі спокійний, але якись пригнічений. Мабуть, ця вся ситуація відбилась і на ньому так само. Тато підвів мене до нього, я віддала букет Яні і стала навпроти свого нареченого. Істерика мене не відпускала. Поки ведучий щось там говорив, я нервово перебирала пальцями і кусала нижню губу. Промова цього дядька була просто неймовірно довгою, але таки закінчилась. Від клятв ми вирішили відмовитись в силу нашої ситуації. Це запропонувала я і Серафим погодився. Хлопець почав одягати мені на палець обручку і я бачила, який він напружений. Мої руки теж тряслися і я ледь не впустила його каблучку. Але нарешті нас оголосили чоловіком та дружиною і всі піднялись та почали аплодувати. Нам потрібно було поцілуватись і ми це зробили не дуже впевнено, але згадавши такий солодкий смак його губ, я ледь не заплакала від того, що так за ним скучила. Разом ми пройшли повз всіх гостей до відведеного місця, де мав відбутися наш перший танець. Серафим міцно стис мою талію однією рукою, а в іншу його долоню я поклала свою. Заграла повільна мелодія, яку ми з ним обирали давно. Це було перше, що ми вирішили для весілля. Серце стукотіло і дихати було важко, я не дивилась на нього зовсім, а просто в підлогу. Мені не дуже зараз хотілось танцювати, а знайти того, хто залишив мені цю маску. Раптом Серафим притис мене до себе сильніше і прошепотів на вухо.
