Шодерло де Лакло. Небезпечні зв'язки; Абат Прево. Манон Леско - Шодерло де Лакло

Ця робота над собою змусила мене уважно стежити за виразом облич і характером людей, і таким чином набула я того проникливого погляду, якому, одначе, життєвий досвід навчив мене довіряти не повністю, але який загалом рідко мене обманював.

Мені не виповнилося ще й п’ятнадцяти років, а я вже мала здібності, яким більшість наших політиків завдячує своєю славою, а тим часом я осягнула тільки основні начала науки, якою прагнула оволодіти.

Ви розумієте, що, подібно до інших дівчат, я прагнула дізнатись усе про любов і її радощі, але, не будучи ніколи в монастирі, не маючи близької подруги та живучи під наглядом пильної матусі, мала тільки найзагальніші щодо цього уявлення, позбавлені будь-якої визначеності. Навіть природа, на яку відтоді мені, звичайно, скаржитися не доводилося, не давала мені ще ані найменших вказівок. Можна було подумати, що вона безмовно працює над вдосконаленням свого творіння. Бродіння йшло лише у мене в голові: я хотіла не насолоджуватись, а знати. Прагнення просвітитися підказало мені засоби.

Я відчула, що єдиний чоловік, із яким я могла б про це заговорити, не скомпрометувавши себе, був мій духівник. Негайно ж я прийняла рішення: здолавши легкий сором і похвалившись провиною, якої навіть і не здійснювала, я звинуватила себе в тому, що зробила все, що роблять жінки. Так я висловилась, але, мовлячи це, я, по правді сказати, сама не знала, що означали мої слова. Сподівання мої не були ні цілком обдурені, ні цілком задоволені: страх видати себе перешкодив мені висловитись ясніше. Але добрий священик оголосив мій гріх таким великим, що я зміркувала: якою ж великою має бути насолода! Отож бажання знати, що воно таке, змінилося жадобою скуштувати його.

Важко сказати, як далеко завело б мене це бажання. Тоді я була абсолютно недосвідчена, і, можливо, яка-небудь випадковість могла мене погубити. На моє щастя, через декілька днів матуся оголосила мені, що я виходжу заміж. Упевненість, що незабаром я про все дізнаюся, відразу ж охолодила мою цікавість, і в обійми пана де Мертея я потрапила незайманою.

Я упевнено чекала миті, яка мала мене просвітити, і мені довелося розміркувати, перш ніж я зображувала зніяковіння та страх. Горезвісна перша ніч, про яку зазвичай створюється уявлення таке жахливе або таке солодке, для мене була тільки випадком набути деякого досвіду: біль, насолода – я за всім ретельно спостерігала і в цих різноманітних відчуттях бачила тільки факти, які потрібно було сприйняти і обдумати.

Незабаром це заняття почало мені подобатися; проте, вірна своїм принципам і, можливо, інстинктивно відчуваючи, що нікому не слід так мало довіряти, як чоловікові, я – саме тому, що була пристрасною, – вирішила в його очах здаватися незворушною. Уявна моя холодність стала згодом непохитною основою його сліпої довіри. Розміркувавши ще, я додала до неї пустотливість, природну в моєму віці, і ніколи не вважав він мене дитинною більше, ніж у ті хвилини, коли я його найбезсоромніше розігрувала.

Мушу, одначе, зізнатися, що спочатку мене захопила світська метушня, і я цілком віддалась її нікчемним розвагам. Але коли через декілька місяців пан де Мертей відвіз мене у своє похмуре село, страх знудитися пробудив у мені знову смак до занять. Там я була оточена людьми, що стояли настільки нижче від мене за станом, що підозра не могла мене торкнутись, і, скориставшись цим, я розширила поле своїх досліджень.

Саме там я переконалася, що любов, яку розхвалюють буцімто як джерело насолод, щонайбільше – тільки привід для них.

Хвороба пана де Мертея перервала ці приємні заняття. Довелося супроводжувати його до столиці, де він шукав лікарської допомоги. Через деякий час він, як вам відомо, помер, і хоча, по суті, мені не доводилося на нього скаржитись, я одначе дуже ясно відчула ціну свободи, яку забезпечувало мені вдівство, і твердо вирішила скористатися нею. Мати моя вважала, що я піду в монастир або повернуся жити з нею. Відмовившись і від того й від іншого, я принесла тільки одну данину пристойності: повернулася в те саме село, де мені залишалося зробити ще декілька спостережень.

Я підкріпила їх читанням, але не думайте, що воно було винятково таким, яким ви вважаєте. Я вивчала наші звичаї за романами, а наші погляди – за працями філософів. Я шукала навіть у найсуворіших моралістів, чого вони від нас вимагають, і таким чином достовірно дізналася, що можна робити, що слід думати, якою треба здаватися. Отримавши цілком ясне уявлення про ці три предмети, я зрозуміла, що лише третій являє деякі труднощі, але сподівалася здолати їх і почала обмірковувати, які потрібні для цього засоби.

Мені починали вже набридати сільські задоволення, занадто одноманітні для мого жвавого розуму. У мене виникла потреба кокетувати, і вона примирила мене з любов’ю, але, по правді сказати, мені хотілося не відчувати почуття любові, а вселяти його і зображувати. Марно твердили мені, – і я читала про це, – що почуття це не можна підробити. Я прекрасно бачила, що для цього треба поєднувати розум письменника з талантом комедіанта. Я почала вправлятися на обох теренах і, мабуть, небезуспішно, але замість того, щоб домагатися порожніх оплесків глядацької зали, вирішила використовувати на благо собі те, чим інші жертвують марнославству.

У цих різноманітних заняттях минув рік. Оскільки траур мій добіг кінця, й мені знову можна було з’явитись у світі, я повернулася до столиці, сповнена своїх великих задумів, але перша ж перешкода, з якою я зіткнулася, стала для мене несподіванкою.

Тривала самотність і суворе самітницьке життя наче вкрили мене нальотом неприступності, що бентежив наших найлюб’язніших джиґунів. Вони трималися віддалік і полишили мене нудному натовпу всіляких претендентів на мою руку. Відмовляти їм було справою нескладною, але нерідко ці відмови дратували мою сім’ю, і в сімейних незгодах я втрачала час, який сподівалася проводити так приємно. І ось для того, щоб привабити одних і відвадити інших, мені довелося кілька разів відкрито виявляти легковажність і вживати на шкоду своїй добрій славі старання, з допомогою яких я розраховувала її зберегти. Можете не сумніватися, що в цьому я легко досягла успіху. Але позаяк мене не захоплювала ніяка пристрасть, я зробила тільки те, що вважала необхідним, і обачно дозувала своє вітрогонство.

Досягнувши бажаної мети, я взялася за колишнє і при цьому дала можливість деяким жінкам, що вже не мали даних претендувати на насолоди і тому кинулися в доброчесність, приписувати собі честь мого навернення на шлях істинний. Цей