Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

Між нами було менше десяти дюймів і від такої близькості в мене паморочилося в голові, а метелики в животі, що раптово з'явилися, ніби розхитували мене з боку в бік, пурхаючи всередині як божевільні. Я мовчала, не знаючи, що і сказати. Гра дійсно зайшла надто далеко і не було сенсу її продовжувати, але це все так лякало мене. Було страшно зізнатися навіть собі, що цей хлопець по-справжньому мені подобався.

Незнайомець зробив ще один крок, хоча я думала, що далі вже нема куди, і, потягнувши мене за руки, просто притиснув до себе. Якийсь час він мовчав, тримаючи мене в обіймах, але потім, зробивши короткий вдих, усе ж таки зашепотів:

— Знаєш, а ти справді стала для мене музою. Та зрозумій, я хочу знати, як тебе звуть. Мені більше не хочеться грати, — закінчивши, хлопець легенько чмокнув мене в маківку.

На мене ж цей безневинний жест вплинув значно сильніше. Уздовж спини я відчула поколювання, а груди ніби здавило, не даючи нормально дихати.

Його оксамитовий голос і така солодка ніжність у ньому просто зводили з розуму. Не в силах сперечатися, та й не бачачи більше в цьому сенсу, я прошепотіла:

— Еріка.

Почувши своє ім'я, я відчула, як серце забилося ще швидше, і мимоволі міцніше пригорнулася до хлопця, на що він відповів тим самим. З грудей вирвалося тихе зітхання, а його місце зайняв раптовий спокій.

— А тебе? — ледве чутно спитала я, але насправді питання далося мені напрочуд легко.

— Джейк, повне ім'я Джейкоб, — відповів він і знову чмокнув мене в маківку. — Приємно нарешті познайомитись, Еріко, — додав хлопець, а в його голосі були чутні нотки радості, через що я й сама мимоволі всміхнулася.

— Приємно познайомитися, Джейкобе, — приглушено озвалася я, утикаючись носом у його груди.

Якийсь час ми так і стояли в обіймах один одного, не вимовляючи жодного слова і чуючи лише шум хвиль. Моє тіло поступово почало розслаблятися, відпускаючи напругу, а разом із ним і всі сумніви. Я відчувала і знала, що, сказавши своє ім'я, вчинила правильно. І коли обійми ослабли, уже зовсім не хотілося, щоб мене відпускали.

— Зірки сьогодні надзвичайно гарні, — сказав Джейкоб, і я відразу ж відкинула голову, глянувши на небо.

Якимось дивом хмари справді почали розсіюватися і серед них засяяли яскраві зірки.

— Ти маєш рацію.

— Подивимося, Еріко? — запропонував уже знайомий мені хлопець, особливо виділивши ім'я.

Випускаючи Джейкоба з обіймів, а потім сідаючи на покривало, я дивилася куди завгодно, тільки не на нього. А розтягнувшись на повний зріст, я відразу сховала руки в кишені. Чесно кажучи, я почувала себе трохи не у своїй тарілці. Може, це й смішно прозвучить, але я не знала, як поводитися. У результаті я просто дивилася на небо, ніби там показували мій найулюбленіший фільм. Але це ніяк не рятувало від відчуття Джейкоба, який лежав поруч на боці й не дивився на зірки.

— Щось не так? — пошепки спитав він, схилившись ближче.

Я зиркнула на нього і часто заморгала. Щоки одразу зігрілися від рум'янцю, який, дякувати Богу, було складно розгледіти в темряві.

— Почуваюся трохи незручно, — чесно зізналася я і одразу ж додала: — А ще трохи замерзла.

Джейк обхопив однією рукою мене довкола талії і потягнув на себе, теж підсуваючись. У результаті він опинився настільки близько, що я відчула його дихання на обличчі, а потім і тепло тіла.

— Чому ти мовчиш?

«Напевно, тому що гадки не маю, що взагалі сказати?»

Але вголос я знову нічого не сказала. Джейкоб так м'яко і так ніжно говорив, що моє серце все-таки перемогло розум і, повернувшись на правий бік, я пригорнулася до нього.

— Е-рі-ка, — він промовив моє ім'я по складах, немов смакуючи ним. — Гарно. Тобі підходить. Еріка.

Говорячи це, Джейк грав із моїм волоссям, а я могла думати лише про те, як приємно чути усмішку в його голосі і відчувати міцні обійми. Я до пуття нічого не знала про Джейкоба, але не могла заперечувати потяг. Якимось чином у перший день на пляжі ми прийшли на те саме місце в один і той же час. А потім ці зустрічі повторилися ще кілька разів, причому ми ніколи не домовлялися, о котрій зустрінемося. Невидима сила вела мене того першого дня, потім не раз спрямовувала погляд і ось зараз змушувала серце тремтіти від незрозуміло-приємної близькості.

Немов прочитавши мої думки або ж думаючи про те саме, Джейкоб міцніше притиснув мене до себе, що я відчула сильне биття його серця. Опустивши повіки, я прислухалася до цього звуку.

Поступово ритм став сповільнюватися, а обійми трохи послабшали. Швидше за все, Джейк засинав, адже була глуха ніч. У моїй же голові кружляли думки, наче сніжинки в зимову холоднечу — такі ж красиві й несхожі одна на одну. І всі вони були про хлопця, в обіймах якого я була.

Скільки б я не заперечувала, хоч би скільки не боялася, але істина була такою — я безповоротно закохалася. Від розуміння й нарешті прийняття цього, я мимоволі пригорнулася до Джейкоба сильніше.

— Так приємно, — сонно простягнув він, міцніше обіймаючи мене.

— Я думала, що ти заснув.