Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

ДЖЕЙКОБ

— Ми вже далеко відійшли, щоб нас не було чути? — весело спитав Джеймс.

— Думаю, так, — відповів Джон, озирнувшись.

— Ну ви бачили?! — махнувши вільною рукою за спину, вигукнув Джеймс. — Цій брюнетці сподобалися мої жарти. Тепер не кажіть, що вони несмішні та нікому взагалі незрозумілі.

— Ти знайшов дівчину з таким самим почуттям гумору, як у тебе. Вітаю! І як її звуть? — в'їдливо сказав Сем, у своїй звичайній манері.

— Взагалі-то, якби не та дивна дівчина, то ми б усі познайомилися, — пробасив Джеймс.

— Гей! — гаркнув я, різко зупинившись. — Думай, перш ніж казати. Не хотіла знайомитись, отже, на те були причини. І вона не дивна, зрозумів мене?

Хлопці теж зупинилися, і Джон із Семом відразу ж стали між мною та Джеймсом. Схоже, вони готувалися до нашої чергової бійки. А таких, до речі, було чимало. І хоч Джеймс був більшим, я ніколи не боявся заїхати йому по самовдоволеній фізіономії.

Але як тільки я приготувався до атаки, Джеймс підняв руки вгору, показуючи, що здається, а потім сказав:

— Джейку, ти чого? Я не знав, що вона тобі так сподобалася. Вибач, друже.

Такої відповіді від нього не чекав ніхто. Зазвичай він завжди був радий помахати кулаками за діло й без.

— Так, заспокойтеся, — втрутився Джон, розкинувши між нами руки. — Дівчата, справді, гарні й дуже приємні, — продовжив він, дивлячись то на мене, то на Джеймса. — Хто кому сподобався чи не сподобався це вже інша розмова. Вечір був приємним, то нехай таким і залишиться.

Зі схрещеними на грудях руками Сем кивнув словам друга, а потім подивився на нас.

— Невже ви нарешті підросли й не влаштовуватимете бійку?

Джеймс хрипко засміявся і простягнув мені руку. Шумно зітхнувши, випускаючи з тіла напругу, я таки потис її, а потім ми стукнулися кулаками, як робили щоразу після бійки.

Джон потягнув Джеймса вперед, продовживши балакати про дівчат, а ми із Семом трохи відстали.

— А вечір, справді, був приємним. Хотілося б мені дізнатися ім'я білявки, — тихо заговорив він, коли друзі відійшли досить далеко. — Ти сам-то як?

Знизавши плечима, я задумався, як насправді себе почував.

— Частково стало легше, що ми всі побачилися, — почав я міркувати вголос. — Але, чесно кажучи, я сподівався на знайомство. А вона чомусь цього не хоче.

— Ти не думав, може, в неї хтось є? Може, тому вона не хоче знайомитися? — припустив Сем.

Слова друга мали ефект удару під дих.

— От же чорт! — Відкинувши голову, я завів за неї руки й зітхнув. — Щоб його, я навіть не подумав про це.

— Гей, почекай, — Сем узяв мене за плече і смикнув, щоб я глянув на нього. — Не поспішай засмучуватися. Просто поговори з нею відверто. А якщо ти їй так само подобаєшся, як вона тобі, то все проясниться. Тим більше те, що я бачив сьогодні... — але він не закінчив думку.

— Що ти маєш на увазі?

Рот Сема розтягнувся в широкій посмішці.

— Вона ж увесь вечір усміхалася тобі, майже очей не відводила. — Він рушив уперед і на ходу продовжив: — Ясна річ, що ти їй подобаєшся, тому просто поговоріть завтра, і все.

— Думаю, ми сьогодні ще зустрінемося, — протараторив я, наздоганяючи друга.

Коли ми йшли, я спробував показати незнайомці, що хочу зустрітися тільки вдвох, і вона кивнула у відповідь. Звідси я й вирішив, що ми ще побачимося. Насправді я не був у цьому певний, але дуже сподівався.

Після моїх слів Сем зупинився й обернувся.

— А це цікаво, — з подивом у голосі сказав друг. Мабуть, Сем задумався, коли ж я встиг домовитися про зустріч. — Тоді сьогодні або ніколи! — впевнено додав він. — Досить грати в ігри!

Слова Сема додали мені рішучості і я навіть розправив плечі, хоч ми й були тут удвох, а друзі давно дісталися табору.

— Ти маєш рацію! Сьогодні або ніколи!

Переконавшись, що я почув його та зрозумів, Сем продовжив іти. І тільки розібравшись у собі, я помітив, що замість звичайного задумливого виразу обличчя він не переставав усміхатися.

— Семе?

— Хм?! — друг глянув на мене через плече.

— А ти сам-то нічого не хочеш мені сказати? — спитав я, порівнявшись із другом.

— Гадаю, тебе цікавить, з якої причини я вдоволений.

— Правильно гадаєш.

Скільки років його знав, а все ніяк не міг звикнути до його манери спілкування. Здавалося, чим більше він читав, тим смішніше говорив.

— Ну що ж, я справді радий, що тобі зустрілася на пляжі та незнайомка. — Уже без усмішки говорив Сем, продовжуючи йти. — Завдяки цьому я зустрів її цікаву подругу. І сьогодні ти розберешся зі своєю дівчиною, а завтра я зможу познайомитися з білявкою.

Він замовк, але за задумливим обличчям друга я здогадався, що сказано не все.

— Не можу розібратися, що ж приваблює мене в цій дівчині більше, — тихо й повільно заговорив Сем, наче вивіряючи кожне слово, — зовнішність чи дотепність. Але, мабуть, я хочу продовжувати спілкування із нею незалежно від причини.