Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Схоже, Джону та Джеймсу теж сподобалися сусідки, — зауважив я, чуючи відлуння веселих розмов у нашому таборі.

— Знаєш, Джон сьогодні добряче здивував мене, — пожвавішав Сем. — Раніше я був певен, що він такий самий бабій, як і Джеймс. Ти помітив, яким сором'язливим був Джон поруч із рудоволосою? — звернувся до мене друг.

— Мені здається, це помітили всі, включаючи саму дівчину.

Після цих слів ми із Семом розсміялися, оскільки за багато років дружби справді жодного разу не бачили Джона таким.

Повернувшись від сусідок до табору, хлопці спати не збиралися. Джеймс закинув у холодильник пиво, а Сем із Джоном зайнялися багаттям. Я ж, сказавши друзям, що мені потрібно вирішити одне питання, узяв покривало й подався чекати на свою незнайомку. Як не дивно, але ніхто нічого не питав, а просто побажали удачі.

Наближаючись до нашого місця, я все більше нервував, але, не побачивши там дівчини, трохи заспокоївся. У мене був час, щоб усе обміркувати та зібратися.

«Сьогодні або ніколи», — подумки повторюючи слова Сема, я розтягнувся на покривалі і склав руки під головою.

Піднявши погляд до неба, яке повільно затягувало хмарами, ховаючи зірки та місяць, я думав про неї…