Нитки долі: Жереб кинуто - Таша Клим

— Тобі час іти спати, — продовжив Джейк, не дочекавшись моєї реакції. — На добраніч, Еріко.

Міцно обіймаючи, він провів мене до намету. Розімкнувши обійми, Джейкоб торкнувся мого підборіддя і знову поцілував, але цього разу куди впевненіше. У невинному поцілунку він насолоджувався моїми губами, як і я його, відчуваючи нові та ще дивовижніші імпульси по тілу. Джейк відсторонювався, у той час як його губи, навпаки, линули до моїх. І нехай пробачать мені всі святі, але в той момент я подумала, що ці поцілунки, напевно, краще за рай.

— Все, йду, — пробурмотів Джейкоб, знову чмокнувши мене в губи.

— На добраніч, — я відповіла в наш поцілунок, не тільки чуючи, а й відчуваючи його усмішку.

Він відсторонився і глибоко вдихнув, а на видиху все ж таки поцілував у лоб і зробив два кроки назад.

Це було смішно і мило одночасно, через що я захихотіла, поспішно прикриваючи рота рукою. На вулиці була глуха ніч і дівчата спали, слідувало поводитися тихо.

Джейкоб кивнув у бік намету, без слів натякаючи, що інакше не піде. Мені й самій не хотілося відпускати його, але я послухалася. Не роздягаючись, я відразу залізла в спальник, щоб зігрітися. Тіло зрідка тремтіло, але я не бралася стверджувати, що виною тому лише холод.

Заплющивши очі, я перевела подих і спробувала розібратися, що ж відчуваю. Мені безперечно все ще було страшно й незвично від усвідомлення того, що я ніби як справді закохалася. От же ж яка іронія, я мріяла про це, а знайшовши злякалася.

Хотілося дістати щоденник і записати всі свої думки, щоб прочитати вранці, але за ліхтариком треба було йти в машину. Натомість я почала рахувати до ста, щоб хоча б сон заспокоїв мої розбурхані гормони. І це спрацювало. Кожне нове число поступово розмивало образ Джейкоба та розчиняло смак його м'яких губ.

Ніч, як і я, рахувала останні хвилини до кінця своєї зміни, щоб дати змогу новому дню подарувати мені нові приємні спогади, які знову намагатиметься прогнати сон.