Атлант розправив плечі. Частина перша. Несуперечність. - Айн Ренд

«Я не бачу жодних підстав осуджувати її, — думав Ріарден, — і не маю права розлучатися. Вона цілком порядна і чесна дружина. Ліліан не хотіла від мене нічого матеріального».

Нарешті Ріарден озирнувся і втомлено поглянув на дружину.

— Влаштовуючи чергову вечірку, — мовив він, — запрошуй лише людей свого кола. Не варто кликати тих, кого вважаєш моїми друзями. Мені це не цікаво.

Вона здивовано і задоволено розсміялася:

— Любий, я тобі не докоряю.

Він мовчки покинув кімнату.

«І що ж їй від мене треба? — думав Ріарден. — Чого вона хоче?»

Йому здавалося, що в усьому світі не існує на це відповіді.

Розділ VII

Експлуататори та експлуатовані

Рейки бігли посеред скель аж до нафтових вишок, що підпирали небо. Стоячи на мосту, Даґні видивлялася щось на верхів’ї пагорба. Вгорі, на одній із вишок, сонце осяяло блискучу плямку, схожу на смолоскип над засніженими шпилями «Нафти Ваятта». Даґні подумала, що навесні ця колія з’єднається з тією, яка рухається від Шаєнна; глянула на зеленаво-блакитні рейки, що, збігаючи вниз від вишок, перетинали міст і зникали за обрієм; обернулася і простежила за плавними вигинами в горах, аж туди, в далечінь, де немов рука без шкіри, а з самих лише кісток і нервів, напружено повз у небі колієукладач.

Повз неї проїхав трактор із повним причепом синьо-зелених болтів. Внизу гуркотіли відбійні молотки: це робітники, висячи на металевих линвах, припасовували кам’яну кручу до підстінка мосту. На колії, граючи м’язами, чоловіки утримували скоби електротрамбовки.

— Міс Таґґарт, цей світ тримається на самих лише м’язах, — зауважив підрядник Бен Нілі.

Натомість Даґні знала, що світ тримається на таких виконавцях, як Макнамара. Вона звернулася до найкращого з усіх, кого змогла розшукати. Інженерам, які працювали на Таґґартів, вона не могла доручити будівництво лінії, бо всі ті фахівці занадто скептично ставилися до ріарден-металу.

— Поклавши руку на серце, міс Таґґарт, — сказав їй головний інженер, — несправедливо спихати цей сумнівний експеримент на мене.

— За все відповідатиму я, — стримано мовила Даґні. Розмінявши четвертий десяток, цей молодик досі поводився, як недавній бадьористий випускник коледжу. Колись головним інженером «Таґґарт Трансконтиненталь» був невелемовний сивочолий чоловік, невтомний самоучка; кращого фахівця не мала жодна інша залізниця. П’ять років тому він звільнився з фірми.

Даґні глянула вниз. Вона стояла на вузькій колоді над гірською ущелиною завглибшки чи не півкілометра. Далеко внизу сіріло висхле річище та громадилося каміння, між яким стирчали спотворені віками дерева. Хіба змогли б самі лише ці покручені стовбури, каміння та людські м’язи збудувати міст через каньйон?.. І чому їй весь час увижаються закутані в шкури печерні люди, які споконвіків мешкали на дні цієї розпадини?

Задерла голову, глянувши на нафтові родовища Ваятта. Поміж вишками галузилася колія. Сніг увиразнював численні залізничні стрілки. Поклавши руку на серце, такого добра було повнісінько по всій країні, але ці, тутешні, виграючи на сонці свіжим металом і розсипаючи блакитно-зелені іскри, були особливі. Щоб влучити в десятку на мішені без позначок, себто переконати містера Моуена, президента «Об’єднаних стрілок та сигналів» у Коннектикуті, Даґні знадобилися години спокійної, розважливої, терплячої розмови.

— Але ж, міс Таґґарт, дорогенька міс Таґґарт! Моя компанія співпрацює з вами вже багато поколінь. Ваш дід був першим клієнтом мого батька, і ми за милу душу зробимо для вас усе можливе, але ж… Ви хочете, щоб ми виготовили стрілки з ріарден-металу?

— Саме так.

— Але ж, міс Таґґарт! Ви й гадки не маєте, як працювати з цим металом. Температура його плавлення — чотири тисячі градусів! Ну?! Як вам таке? Можливо, з погляду виробників моторів, це чудово. Але для мене це означає — нова піч, цілком інакший технологічний процес, підготовка фахівців, зміна всіх планів, інструкцій та настанов, а потім… Хтозна чи буде з цього пуття!.. Поясніть, чому ви така впевнена в успіху, якщо досі ніхто ніколи і близько таке не робив?.. Скажімо, я аж ніяк не можу стверджувати ні того, що цей метал чудовий, ні того, що він поганий… І не треба мене переконувати, що його створив геній! Багато хто вбачає в цьому чергову авантюру і шахрайство, міс Таґґарт, багато хто… Ні, я не стаю ні на чий бік, шановна, та все одно не можу взятися за цю роботу.

Вона вдвічі збільшила вартість замовлення, а Ріарден видав людям Моуена зарплату за весь час, поки двоє його працівників їх навчатимуть, показуватимуть, пояснюватимуть кожен етап процесу.

Даґні дивилася на костури, увігнані в шпали під її ногами. Пригадався вечір, коли вона дізналася про банкрутство іллінойської компанії «Вершини лиття». Лише її завод погодився виготовити костури з ріарден-металу, але не встиг виконати і половини замовлення. Тієї ж ночі Даґні вилетіла в Чикаго, підняла з ліжок трьох своїх адвокатів, суддю і члена законодавчих зборів штату, підкупила ще двох і настрахала решту, але таки отримала документ, що був надзвичайним законним дозволом на власність, який ніхто не зміг би оскаржити. Даґні позривала навісні замки з заводу «Вершини лиття», і нашвидкуруч зібрана напіводягнена команда ще вдосвіта стала до печей. Людьми керував інженер із «Таґґарт Трансконтиненталь» та Ріарденів металург. Графіки відбудови колії «Ріо-Норте» порушено не було.

Даґні прислухалася до шуму свердел. Збій у роботі все-таки був, коли бурили свердловини під опори для мосту.

— Міс Таґґарт, на це немає ради, — ображено сказав Бен Нілі. — Ви й самі чудово знаєте, як швидко зношуються бурові головки. Я їх замовив, але в «Корпорації Інструментів» виникли проблеми, вони теж нічого не можуть вдіяти. «Асоціація сталі» затримала поставки сировини, тому нам залишається лише зачекати. Не варто засмучуватися, міс Таґґарт, я роблю все, що можу.

— Я найняла вас виконувати конкретну роботу, і мене не обходить, що ви там іще можете.

— Цікава думка, міс Таґґарт, але дуже непопулярна.

— Забудьмо «Корпорацію Інструментів». Забудьмо про сталь. Замовте бурові головки з ріарден-металу.

— Даруйте. Я вже мав достатньо клопоту з рейками з цього бісового металу. Я не збираюся псувати собі обладнання.

— Бурова головка з ріарден-металу житиме втричі довше за сталеву.

— Можливо.

— Я сказала, замовте їх.

— А хто за це заплатить?

— Я заплачу.

— А хто виготовлятиме?

Вона зателефонувала до Ріардена. Він знайшов занедбаний верстатобудівний завод, що не працював уже купу років. Протягом години викупив його у родичів останнього власника. Наступного дня завод запрацював, а за тиждень бурові головки з ріарден-металу привезли до мосту в Колорадо.

Даґні глянула на міст. Його навряд чи можна було назвати ідеальним, але їй