У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

Насправді він обмежив не середній клас, а великий капітал, націоналізувавши великі корпорації. За часи його правління викладачі університетів все одно отримували достатньо велику заробітну платню. А навчання було без­коштовним. А от дуже заможні люди насправді багато втратили. Сальвадорові Альєнде можна закинути те, що він був романтиком, а не політиком. Коли він націоналізовував великі підприємства, він не мав права не розуміти, що ніхто добровільно не віддає такого багатства, що колишні власники зроблять усе, щоби повернути назад свою власність. Тому Альєнде мимоволі «підставив» тих, хто захищав його до останнього, прирік їх на страшну долю в’язнів таємної поліції хунти.

Коли в Чилі відзначали 30-ту річницю заколоту, то, як показало опитування газет, дві третини чилійців не ці­кавляться подіями 30-річної давнини. І це дещо дивує, адже події часів диктатури ще не стали історією для більшості чилійців, це — факти їхнього життя. Друг Алехандри — її ровесник, відомий у Чилі письменник Рафаель Гуміччо пише: що далі в часі дні заколоту, то відчутніша особисто для нього атмосфера того зимового дня, коли горів президентський палац Ла-Монеда. І це не тільки політичне питання. Тоді перед багатьма чилійцями в усій гостроті постало дуже людське питання: якщо вже так складається наше життя, то чи вистачить мужності лишатися людиною?

А чи багато чилійських письменників пишуть про це? — питаю я Алехандру. Вона відповідає, що, можливо, не так багато письменників присвячують свої твори безпосередньо подіям чилійського 11 вересня. Але наслідки тих подій — на кожному кроці нинішнього життя Чилі. Одне з найсильніших вражень Алехандри: вона випадково зустріла чоловіка, який працював у таємній поліції за часів Піночета. Він дещо розповів їй про свою «роботу», говорив дуже схвильовано, плутався у словах. Відчувалося, що він хотів виправдатися, пояснював, що він, загалом, лівих поглядів, співчував тим людям, кого катував, намагався допомогти їм. Було домовлено про нову зустріч, але він не прийшов... Але тої короткої зустрічі Алехандрі Костаманья вистачило, щоб написати роман.

Мовою аймара Чилі означає «місце, де кінчається земля». Всі знають обриси Чилі на карті: вузька смуга землі вздовж Тихого океану завдовжки 4300 км і лише 200 км завширшки. Це — найвужча країна світу: перебуваючи посередині, можна одночасно бачити і Анди, і океан. Батьки Алехандри приїхали до Чилі з Аргентини. А, якщо простежити далі, прадіди приїхали до Латинської Америки не з Іспанії, а з Італії. Власне, чилійської крові Алехандра не має, хоча в латиноамериканському контексті вельми непросто визначити, що таке та чи та кров. Для Алехандри патріотизм асоціюється з вузькістю мислення, із обмеженістю світо­сприйняття. Випадковим є те, що вузька смуга землі на заході Латинської Америки називається Чилі, випадковим є те, що ми народились і живемо саме на ній.

— Але честь, гідність, порядність не є випадковими в цьому світі...

— Звісно! А також розум і незашореність політичними ідеями. Мені доводилося зустрічати в Латинській Америці людей, які втекли з Радянського Союзу або з інших країн Східної Європи, де панувала ідеологія, яка називала себе комуністичною. Ці люди ненавиділи саме слово «комунізм», від якого, певне, постраждали. Але вони навіщось освічувались у любові до латиноамериканських диктаторів, які кидали комуністів до в’язниць. Це — примітивна вузькість поглядів на життя, нерозуміння того, що одним і тим самим словом у світі можуть називатись абсолютно різні речі.

Тоді, на березі Айова-рівер, коли в темряві пролітали нічні птахи, а в кущах поряд кохалися зайці, я поділилася з Алехандрою своїми творчими планами, чого ніколи не роблю в Україні, навіть спілкуючись із найближчими друзями.

— Ти неодмінно маєш написати цю п’єсу, — сказала мені вона, — мені дуже подобається ідея. І в Чилі її зрозуміли би, у нас також буває таке.

Коли знаєш лише одного громадянина якоїсь далекої країни, то все, що відбувається в тій країні, мимоволі пов’язується з ним/нею. Під час Помаранчевої революції мало не всі мої колеги-письменники з IWP привітали мене — про Україну не просто говорять у всьому світі, а й репортажі про Maidan очолюють списки новин. То може, тепер провідні видавництва світу звернуть увагу на доробки українських письменників?

Алехандра, в чиїй крові на все її життя лишиться хміль часів повалення Піночета, була схвильована, коли я написала їй, що рефрен пісні, яка звучала на Майдані, хоча й на інший мотив, є перекладом знаменитого на весь світ рефрену чілійської пісні El pueblo unido jamás será vencido! (Об’єднаний народ ніколи не буде переможений, що є мало не дослівним перекладом Разом нас багато, нас не подолати). Дарма що чилійська пісня вже ніколи не перестане бути найвідомішою в світі піснею боротьби, а українська невідомо, чи відродиться бодай в Україні... Та все одно, весь світ, виходить, пов’язано незримими променями духовної напруги, які озиваються в абсолютно несподіваних місцях цього страшного світу, сутність якого мало не всі народжені на цій землі, а надто письменники, намагаються схопити і... рідко досягають бодай чогось.

Не знаю, чи ми з Алехандрою побачимося ще раз «на­живо». Ми можемо не спілкуватися місяцями, але якщо одна з нас подасть сигнал, інша вмить відгукнеться. То ж завдяки нашим айовіанським зустрічам у світі виник іще один зв’язок високої напруги світлої енергії, який бодай трохи розвіяв морок уселенської чорноти.

Що знає про Монголію українець, який спеціально не цікавився цією державою? Країна з феодалізму впевнено вступила до соціалізму — чи не єдина інформація про Монголію, яку винесли з радянських уроків з історії. Ну і, звісно, пам’ятаємо, що в давні часи існувало монгольське ханство, яке досягло найбільшої