У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

А в недавні брежнєвські часи до Монголії їздили на заробітки громадяни СРСР, привозячи звідти вишиті ор­наментом дефі­цитні кожушки та інвалютні карбованці. Натомість тугрики МНР для радянських громадян були символом безнадійної не конвертованості: коли хотіли висловити зневагу до тих чи тих грошових знаків, їх іменували тугриками. А у філателістів неодмінно були марки, де кириличними літерами писалося МОНГОЛ ШУУДАН, що також чомусь неймовірно смішило.

Мій співрозмовник — відомий монгольський письменник Дашниям Лувсандамба. Він, як і я, учасник Міжнародної програми для письменників в університеті штату Айова. Його запрошено саме тому, що серед студенток перекладацької майстерні є дівчина, яка кілька років працювала в Мон­го­лії, вивчила мову. Вона і звернулася до керівника пись­менницької програми, щоби той неодмінно запросив письменника з Монголії.

Ми зустрілися з ним в американському університетському містечку Айова-сіті, двоє мешканців пострадянського світу, і давня звичка бере своє: російською нам спілкуватися природніше, ніж англійською. Дашниям вивчав у Москві економіку й філософію в інституті міжнародних відносин, там же закінчив аспірантуру. Потім приїздив до Союзу на письменницькі свята, у 1983 році був у Києві на Шев­ченківському святі, яке згадує з великою приємністю. На­при­кінці вісімдесятих Дашниям брав участь у демокра­тич­них змінах у Монголії, які стали можливими, коли змі­ни розпочалися в СРСР. Був депутатом Ардин ікх хурал (Великого народного хуралу) і навіть віце-спікером. У 2001 році кандидував на посаду президента Монголії від Партії громадянської волі.

У тих, хто навмисне не цікавився Монголією, а тільки знає, що така країна існує, певне, складається враження, ніби в ній не відбувається ніяких подій. Тільки ходять дикі коні вічним степом, який на далекому обрії стає рожевим. Ніяк не нагадувала про себе ця далека країна; здавалося, її обійшли всі великі бурі XX століття. Але то лише ілюзія. Насправді, всі перемоги й жахіття побудови соціалізму не оминули й Монголії.

Монгольська рівнина завжди була театром боротьби між Росією та Китаєм. Після утворення СРСР Зовнішня Монголія увійшла до сфери його впливу, Внутрішня — лишилася територією Китаю. Діяч монгольської революції Сухе-Батор намагався провадити самостійну політику, — і його зуміли усунути фізично.

На його місце сів слухняний Москві Чойбалсан. З одного боку, за роки «народної влади» в Монголії було ліквідовано мало не тотальну неписьменність, створено промисловість. З іншого — було зруйновано буддистські храми, старовинні книги монгольською й тибетською мовами доводилось ховати від винищення. Не обійшли далеку Монголію і сталінські репресії, самих тільки лам було розстріляно більше 20 тисяч. Давній уйгурський алфавіт було замінено кирилицею. У такий спосіб старовинні книги, які все-таки збереглися, стали недоступними для наступного покоління монголів, які здобули освіту вже на кирилиці.

— Зараз монгольська мова переходить на латиницю. Так легше спілкуватися зі світом. Сама тільки електронна пошта штовхає до цього. Але дуже хочеться, щоби скарби століть, які пощастило зберегти, не лежали мертвим вантажем, були прочитані наступними поколіннями, — розповідає Дашниям, який сьогодні є ректором Університету традиційних монгольських знань, де вивчаються давньомонгольська і тибетська мови, історія, давня література, антропологія. Але випускникам знайти роботу нелегко, тому їм паралельно надається фах перекладача, міжнародного журналіста.

— А наскільки серйозним претендентом на посаду пре­зидента ви були? — питаю я Дашнияма.

— Наступного року відбудуться вибори до Народного хуралу, тут у мене серйозні шанси, — відповідає він, — у мені тече кров Чингізхана, а це значить, що я вмію твердо йти до поставленої мети.

Мабуть, такий стан справ, коли письменники стають політиками, характерний для країн, де свого часу поет був зобов’язаний бути більше, ніж поетом, а письменник — більше, ніж письменником. Дашниям — автор більш ніж тридцяти книжок поезії та прози, перекладених багатьма мовами, і не тільки російською, казахською чи болгарською в рамках радянської дружби народів, а й англійською, французькою, арабською, китайською. Пише не тільки вірші, а й праці з історії Монголії, останню з яких, «Герой Езукхеї», присвячено батькові Чингізхана.

До речі, постать Чингізхана є головною для монгольських студій, які достатньо розвинені в американських універ­ситетах. Іноді вони існують у рамках інших східно-азій­ських студій, іноді — як окремі кафедри. Монголістика — повноцінна наука, оскільки нею клопочуться не лише монголи, а й представники інших національностей. Другий момент унікальності монгольських студій — шаманізм.

— У Монголії багато століть буддизму не змогли подолати місцевого шаманізму. Це — поганська релігія, характерна для рівнинних районів Східної Азії. Шаман — посередник між людиною і космосом; якщо сама людина не може встановити такий містичний зв’язок, вона йде до шамана. Це потрібно для лікування, для покращання стосунків з оточенням, для боротьби з недолею. У цій сфері бувають збої та поразки, але загалом шаман може дуже багато. Кожен шаман пов’язаний зі своїм регіоном, його магічні здібності зникають на чужій території. А найкращі шамани — не чоловіки, а жінки. Вони найкраще зв’язуються з потойбіччям, впливаючи на долі тих, хто до них звертається.

Масштабна постать Чингізхана, якого американські історіографи оголосили першим глобалізатором, а також загадковий, незрозумілий, непоясненний і тому такий привабливий шаманізм, гарантуючи увагу до монгольських студій, мимоволі привертають увагу до сьогодення Монголії, до її сучасної літератури. А плюс і політичний момент: у Монголії Америка хотіла би бачити демократичну державу між сумнівно демократичною Росією і геть недемократичним Китаєм (якщо, звісна річ, уважати, що зовнішня політика Сполучених Штатів — безсумнівний гарант демократії).

— Зараз багато монголів працюють за кордоном, — розповідає Дашниям, — у Південній Кореї, в Японії, в Аме­риці. Працюють, цілеспрямовано збираючи гроші на будинок, на автомобіль. Денвер називають другим Улан-Батором, так багато в ньому монголів.

Дашниям не сидить спокійно в Айова-сіті разом з ін­шими письменниками,