Дарксіті - Остап Соколюк

Барт обтер сльози і підвівся. Він важко видихнув і махнув рукою своїм охоронцям:

— Ведіть її до спальні.

Чоловіки зреагували миттєво — вони підхопили мене і понесли у інше приміщення. Я розуміла, що кричати марно — сусіди не зреагують. Ніхто не прийде на допомогу. Нема дурних, правда Барт? Нема дурних…

Коли я побачила, що відбувалось у спальні, то судини мої наповнив жах замість крові. Неймовірний холод пройняв тіло і я зрозуміла, що приречена.

На ліжку, із широко розставленими ногами, прив’язана за кінцівки, лежала Тіна. Вона була практично гола — лише шматки роздертого одягу де-не-де прикривали її прекрасне тіло. Обличчя дівчини було в синцях і напухле, а внизу… її вагіна була закривавлена і роздерта. І кров на постелі вся засохла.

— Раґнар?

— Так, це моє ім’я.

— А мене звати Фред. Фред Мальдіні.

— Я в курсі, — кивнув лисий здоровань і поглянув на свого співрозмовника пильними, трохи іронічним очима.

— Як тобі… як тобі живеться у нашій банді?

— Нормально. Я тут давно. Звик.

Фред знав, що перед ним сидить Чорний Бог. Принаймні, так йому сказала та клята Сексі, із якою йому так і не вдалось переспати — у якийсь момент дівчина просто чкурнула геть. І як він не старався — не міг її знайти. Минув тиждень, а історія, яку вона розповіла Фреду, не йшла чоловікові із голови.

— У тебе є дівчина?

— Нічого серйозного.

— А друзі?

Бандит повернувся і зиркнув на Остіна, Джо і Рікі, що сиділи за столиком неподалік і грали у карти. У барі Міранда лунала одна із вічних рОкових композицій.

— Оті лигарі — мої друзі. Вони не дуже хороші люди, але більшість із них готові прикрити мені спину, коли стане гаряче.

Фред кивнув і замислився.

— А що ти думаєш про Містера Драка? Його банду?

Раґнар скривився:

— Якби моя воля — я би мочив тих виродків.

«Чи хочете ви війни? Я маю на увазі — тотальної війни?» Фред відчув себе ніяково поруч із цим чоловіком. Можливо, він себе накручував, а можливо… Він нервово поторсав рукав піджака і підвівся.

— Що ж, радий був познайомитись, Раґнар, — він подав руку співрозмовнику. — До речі, круте ім’я.

— Дякую, — флегматично кивнув бандит і почвалав до столика зі своїми соратниками.

А Фред підійшов до барної стійки і замовив віскі. Випив. Закурив. Знову випив. Напруження у тілі потроху спадало. Він не хотів озиратись — знав, що зараз його обговорюють. А Фредові завжди здавалось, що про нього говорять лише неприємне.

Що далі? Що ти збираєшся робити, Фред?

Я зраджу свого брата. Так, тобі не почулось — я зраджу свого брата! Підставлю його. Підкину інформацію про вантаж наркотиків Містера Драка. За ним відправляться Раґнар і його друзяки. Звісно, Драк про все дізнається. Звісно, він буде неймовірно розлюченим. Всіх знищать. Крім мене — я сховаюсь.

Але головне: вони спробують убити Чорного Бога. І що тоді? Сексі не казала, а він не запитав. Що станеться, коли Чорного Бога спробують убити? Можливо, він просто прокинеться і піде геть, бо ж за правилами — він програв. А, можливо… він почне убивати.

А хто буде його ворогом? Містер Драк. Все це кляте чорне кодло. І тоді, коли не стане Драка і його брата (сучий син, за ним я не буду жаліти ні грама!), Фред повернеться. О, так! І тоді всі справи підуть зовсім по-іншому.

Мальдіні відпив віскі і вишкірився сам до себе. «Я перепишу своє життя!»

Помирати не страшно — страшно прокидатись. Коли ти розумієш, що твоє життя нікудишнє. Що прожив ти його зовсім не так, як мріяв. Що справи давно пішли не в той бік. Що все життя займався не тим, чим хотів, намагаючись заробити гроші. Коли ти розумієш, що ярмо твоє важке і його не скинути, бо від тебе залежать діти, дружина. Ти загруз у кредитах, ти захворів, тебе оштрафували, поламалась машина і за тобою полюють колекторські служби.

Але відмовитись від цього життя неможливо — ти прокинувся і мусиш взяти цю людину, щоб дограти трагедію її життя до кінця. І єдине, що тебе тут збуджує — можливість відігратись на комусь. Скинути на