Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс
Канцлер граф Шлей і квартирмейстер Гілленкрон були проти такої задумки короля, але… Карл XII не прислухався і все-таки вирушив – сповнений оптимізму і віри в швидку перемогу, – в Україну.
Чому Карл XІІ обрав під час кампанії 1708–1709 років маршрут через Україну, історики достеменно так досі й не визначилися. Можливо, він свідомо покладався на військову та інші підтримки – хоча б забезпеченням шведів провіантом в Україні: чи вже тоді Мазепа остаточно вирішив перейти на бік шведів – з огляду, звичайно, на те, що шведи рушили через Україну – зручнішої нагоди перейти на їхній бік і шукати не треба було, – але точної відповіді на ці запитання й досі немає.
Отже, шведи повернули в Україну. Петро І, як завжди в критичних ситуаціях, використав малоросів – поляжуть вони, зупиняючи шведів, – байдуже, для Петра І, навіть, добре, самостійників поменшає. І він наказав Мазепі з українськими полками йти на з’єднання з росіянами до Стародуба – дорогою, ясна річ, знищуючи шведів. А Мазепа все ще вагався – з ким йому бути в ситуації, що склалася? Барився, навіть посилався на свою хворобу та інші обставини. Якщо ж він залишиться з Петром І, це гарантує перемогу Росії й подальше утримання України в складі Росії, до всього ж цар вже тоді не утаємничував свій задум ввести в Україні нову форму правління. А це означало кінець і тій архікуцій автономії України, що тоді ще залишалася. Цього остерігався гетьман та запорозькі козаки, зокрема близький до гетьмана отаман Кость Гордієнко.
Географ-датчанин Бальт-Брюн, який тривалий час мандрував Лівобережжям та Московією і все спостерігав на власні очі, писав (до речі, у своїх працях вживав тільки термін «українці», а не, наприклад, малороси, що тоді в імперії був офіційним):
«Українці вельми інтелігентні, волелюбний дух почувається у їхній зовнішності».
«Україна – це край, населений свободолюбною нацією… – писав А. Тайлер у своїй книзі про козаків. – Козаки… дуже люблять свободу і не зносять нічийого ярма».
Француз Карл Лесюра у своїй «Історії козаків» людей військового стану визначив, як «стару націю, початки якої губляться в темряві старих віків». На думку цього автора, «жорстокий» Петро I «мав жажду крові цілої (української) нації». І далі Лесюр на основі документів міністерства закордонних справ описав знущання Меншикова, Шереметєва та інших царських сановників над українським населенням після Полтавської битви.
Колишній професор Українського вільного університету в Празі Сергій Шелухін переконливо доводить, що в ХVII – ХVIII століттях політонім «Україна» широко використовувався в зарубіжній пресі, а саме «українське ім’я» вважалося символом свободи і боротьби за права і вольності: народ прославився за «свободолюбіє»… Гм-гм… І в той самий час народ, який прославився своїм «свободолюбієм», опинився в московському ярмі – з власної волі. І тепер Мазепа мусив його визволяти – у цьому вбачав своє покликання, свій прихід у цей світ.
До Івана Мазепи боротьбу за звільнення України з московського ярма розпочав гетьман Іван Виговський. На чолі козацького війська він виступив проти порушення царем «Прав та Вольностей українців». Він же переміг багатотисячну російську армію під Конотопом у 1659 році. Тоді ж Виговський направив до урядів європейських країн спеціальний «Маніфест» з обґрунтуванням свого виступу: «Так розкрилася хитрість і підступність тих, що без жодної нашої вини готували для нас спочатку міжусобицю і громадянську війну, а потім і відкрито, загрозою своєї зброї, – рабське ярмо. На те, щоб його знищити, ми й доводимо нашу невинність і, закликаючи на поміч Бога, розпочинаємо законну оборону і змушено шукаємо допомоги сусідів в ім’я свободи. Тому на нас немає вини і не ми є за причину цієї війни, що її тепер розпалили. Ми хотіли бути вірні Великому Князеві (Московському), але нас змусили стати до зброї».
На цих засадах і перебував гетьман Іван Мазепа.
До всього ж Петро І ось-ось міг дізнатися – шила в мішку не сховаєш, – про угоду між гетьманом і шведським королем, тож треба було вибирати з ким – з королем чи з царем? До всього ж перехід України на бік Швеції, здавалося б, покращить справи Карла ХІІ і збільшить шанси на його перемогу. А отже, й шанс Україні стати самостійною.
Пора вже було вибирати: або – або.
Або й далі ходити в московському ярмі. Або ризикнути: ой пан чи пропав, двічі не вмирати. Надія на силу Карла ХІІ тоді здавалась нерушною – він неодмінно подолає клятих москалів.
І Мазепа перейшов до Карла ХІІ, і те, що день тому було таємним, стало явним.
Про перехід українського гетьмана з-під влади російського царя Петра І до шведського короля Карла XІІ Ґустава швидко стало сенсацією на Заході. «Довідавшись про плани Петра I зліквідувати в Україні гетьманство, – писала західна преса, – володар булави, який до того «вірою і правдою служив російській короні», Мазепа вирішив шукати іншого союзника і спільника в боротьбі за волю для свого краю. І західна преса кинулась висвітлювати це питання.
Англійська щотижнева газета «The Daily Courant» в номері від 29 грудня 1708 року майже всю першу сторінку присвятила розкриттю змісту угоди між шведським королем Карлом XII Ґуставом та гетьманом України Іваном Мазепою. А вже 16 серпня наступного року газета повідомить, що Мазепі вдалося уникнути московського полону.
Чимало приділила уваги українським подіям французька «Merchre Historigue et litigue», вона проінформувала своїх читачів, що гетьман прийняв протекцію шведського короля і просить того обороняти Україну.
Німецька газета «Wochentliche Pelation», яка виходила в місті Галле, в номері за 14 вересня 1709 року писала: «Мазепа – вождь козаків, планував звільнити Україну з-під московського ярма…»
Гамбурзький тижневик «Histоrіsche Remargues» зазначав, що «Йоганнес Мазепа – начальний вождь козаків, – польський шляхтич
