Трагедія гетьмана Мазепи - Валентин Лукіч Чемеріс
«Пострілом у відповідь» Петра I – теж за «Історією русів», – було таке звернення:
«Государ, дізнавшись про розіслані по Малоросії списки прокламації Карла XII і в такій же силі розсіяні універсали Мазепині, яким, одначе, народ тутешній зовсім не довірявся, публікував і від себе до всенародного відома маніфест свій, підписаний власною рукою і виставлений при всіх церквах, і в ньому вияснював, що «Стягнені на нього від упертого неприятеля, Короля Шведського, та виродка його, відступника Мазепи, наклепи, пороки й підозри суть несправедливі, вигадані й сповнені лукавства та обманів для приваблення народного; і що він (себто Петро I. – В. Ч.) ніколи на думці не покладав кривдити, руйнувати та уярмлювати вільний народ Малоросійський, а особливо касувати й нищити права його та привілеї, затверджені від батька його, Царя Олексія Михайловича у договірних статтях славного і мудрого Гетьмана Зіновія Хмельницького, під час злуки Малоросії з державою Великоросійською уложених, але ними й особливо царською милістю буде сей вірний і ретельний народ утримувати при всіх його правах, вольностях та привілеях вічно і нерушимо, і можна не лестиво сказати, що жоден народ під сонцем не може хвалитися такими полегшами й вольностями, яко же наш народ Малоросійський, бо ні єдиного гроша до скарбу нашого брати не веліли і наслідникам нашим про теє заповідали. А щодо супротивника нашого Карла, то всьому світові відомо, які він з армією учинив руйнації всім тим народам, котрі переходив: церкви їхні та святині грабував і обертав їх на стайні та поварні, священство тиранив і вбивав, утвар церковну переробляв на світські непристойні речі, а образи святі зневажав, нищив і ногами топтав; та й до Малоросії запровадив його Мазепа з тим самим наміром, щоб, по зруйнуванню її, передати народ у вічну неволю, на поталу Полякам, од яких він набрав достатньо грошей, а Мазепа і Лещинський, яко єдинородні полякам його створіння, не що інше в нього будуть, як тільки здирці та тирани народні, що виконують волю його, і вічні Шведські данники, або васали. По оприлюдненню Царських маніфестів народ Малоросійський, і без того прихильний до сторони Великоросійської, природно, через одновірство й однородство, що їх гостро тоді відтінював йому народ Шведський мовою своєю та чужовірством, приклав до маніфестів свої вигадки, або байки, передавані від язика до язика на рахунок Шведів і Мазепи, що створило, нарешті, незмінний і вічний переказ народний, знаний навіть донині, начебто шведи, зневажаючи образи святі і топчучи їх ногами, змушували також і Мазепу зневажати їх і топтати ногами чудотворний образ Богородичний у селі Дегтярівці, що над Десною, мурованій тамтешній церкві, ним, Мазепою, спорудженій; і що той образ видавав тоді жалісний стогін, а Мазепа, стоячи на ньому, зрікався своєї віри і присягався на віру Шведську. Відгомін про се перейшов зараз по всій Малоросії, із зміною тільки місця та назви ікони Богородичної. Дехто говорив, що сталося теє з образом Блакитинським, а інші – з Каплунівським і так далі. А тим часом винищування Шведів од народу тривало далі по всіх місцевостях і при всяких нагодах, де їх тільки зручно знайти могли, і злість на них зростала з помсти народної за зневажану віру свою, від чого за одну осінь і зиму поменшало Шведів майже до половини».
Рік 1708-й став вирішально-переломним у долі гетьмана І. С. Мазепи, який, прагнучи кращої долі «для бедной Украйны», зважився на відчайдушний крок – порвав з Петром I і перейшов на бік Карла XII.
Тому було багато причин, головна: за 20 років свого гетьманства Мазепа переконався, що ні вірна служба Москві, ні виконання всіх домовленостей не забезпечують Україні вільного існування. Російська імперія, що з року в рік міцніла, все більше й більше поневолювала Україну, вважаючи її лише джерелом збагачення Росії.
Треба було щось спішно робити, а найперше – рятувати Україну, виборюючи їй незалежність, вирвавши її перед цим з російського ярма, з російських кайданів. Сили, щоб це зробити і в першу чергу військової, Мазепа не мав – Росія була таким голіафом, якого в одиночку годі було й думати побороти. Потрібен був союзник. Аж тут він і знайшовся – Карл XII.
Карл (буцімто означає «тямущий чоловік», запозичене ж німецької, в Італії – Карло) – ім’я вельми популярне серед європейських монархів.
Тут і Карл I – король Англії з династії Стюартів, і Карл IV, король Чехії, імператор «Священної Римської імперії», і король Німеччини з династії Люксембурґів, і Карл V – король Іспанії і теж імператор «Священної Римської імперії» з династії Габсбурґів, і Карл XVI Ґустав, король Швеції з династії Бернадотів (742–814), і Карл Великий, король, потім імператор Франкської держави з династії Каролінґів, і Карл Мартелл, мажордом Франкської держави, і Карл Сміливий – герцог Бурґундії, і нарешті Карл XII (1682–1718) – король Швеції з 1697 року. Себто на трон зійшов у шістнадцять з чимось років, як зазначається в його біографії, «з власної волі».
Зростав скромним юнаком, вів спартанське життя. Оскільки фізично був слабкуватим, то затято займався фізичними вправами. Але в битвах ніколи себе не щадив, тож мав заслужене звання – полководець. До речі, не бездарний.
Проводив абсолютистську великодержавну політику (а яку ще має проводити король, якщо він – король?). В Українській радянській енциклопедії зазначається, що Карл XII вів «загарбницькі війни в Центральній і Східній Європі». Очолював шведську армію під час Північної війни (о, ця Північна війна! Вона його і прославила, принаймні зробила відомим і… знеславила. – В. Ч.). Влітку 1708 року Карл XІІ «вдерся – так в енциклопедії, яка все ж таки має бути стриманою, – на територію Росії. Розраховуючи на допомогу українського гетьмана І. Мазепи, Карл XІІ повернув армію на Україну…»
О, ця Північна війна!
Хоча, як бути точним, Північна війна 1700–1721 років (з циклу російсько-шведських воєн) була війною Росії проти Швеції за вихід до Балтійського моря, за повернення його узбережжя, захопленого шведами. У Північній війні в різні роки воювали проти Швеції також Данія, Річ Посполита, Саксонія, Пруссія та ін.
19(30).VIII.1700 року Росія оголосила війну Швеції, але під Нарвою російські війська зазнали поразки. Доки Карл ХІІ був зайнятий походом проти Речі Посполитої, Петро I реорганізував армію, артилерію, створив військово-морські сили і перейшов у наступ. Наступного року російська армія завдала удару шведам під с. Ерестферомом (узбережжя Чудського озера), ще через рік здобула фортецю Нотебурґ, перейменовану
