Твори в 4-х томах. Том 4 - Ернест Міллер Хемінгуей

Езра був найвеликодуншіший з письменників, яких я знав, і до того ж найбезкорисливіший. Він допомагав поетам, художникам, скульпторам, прозаїкам, в яких вірив, і взагалі ладен був допомогти кожному, хто опинявся в скрутному становищі, незалежно від того, чи вірив у нього, чи ні. Завжди він кимось клопотався, і коли я з ним познайомився, він особливо клопотався T. C. Еліотом, який, сказав мені Езра, мусив працювати в котромусь із лондонських банків і, отже, мав обмаль часу, та ще й не ті години для поетичної творчості.

І тоді Езра разом з міс Наталі Барні, багатою американкою, меценаткою, заснував щось таке під назвою «Bel Esprit». Колись міс Барні водила дружбу з Ремі де Гурмоном, якого я вже не застав, і мала салон, де збиралися в певні дні, а в садку у неї стояв маленький грецький храм. Багато заможних американок і француженок мали свої салони, — і я дуже скоро зрозумів, що мені від цих прегарних місць краще триматись якнайдалі, — проте маленький грецький храм у садку, якщо не помиляюсь, був тільки у міс Барні.

Езра показав мені брошуру про «Bel Esprit», на якій з дозволу міс Барні було зображено той маленький грецький храм. Задум «Bel Esprit» полягав у тому, що всі ми віддаватимемо частину всякого свого заробітку у фонд містера Еліота, щоб визволити його з банку й забезпечити грошима для писання віршів. Ця ідея мені сподобалась. А коли ми визволимо з банку містера Еліота, сказав Езра, ми поширимо її й на інших, аж поки забезпечимо всіх.

Щоправда, я трохи ускладнював справу, бо скрізь говорив про Еліота як про майора Еліота, вдаючи, ніби плутаю його з майором Дугласом, економістом, чиїми ідеями дуже захоплювався Езра. Але Езра розумів, що душею я з ним і сповнений bel esprit, хоча його й дратувало, коли я просив своїх знайомих дати кошти на визволення майора Еліота з банку і хтось питав, a що, власне, той майор робить у банку, і коли вже він вийшов у відставку, то чом не дістав пенсії або принаймні одноразової винагороди.

У таких випадках я пояснював своїм знайомим, що все це не стосується справи. А питання стоїть так: або ви маєте bel esprit, або ви його не маєте. Якщо маєте, то дасте гроші, щоб визволити майора з банку. Якщо не маєте — тим гірше для вас. Ви не розумієте, що означає оцей маленький грецький храм? Ні? Так я й думав. Мені вас жаль, друже. Хай ваші гроші лишаться при вас. Нам вони не потрібні.

Як співучасник «Bel Esprit» я діяв дуже енергійно, і моєю найзаповітнішою мрією в ті дні було побачити, як майор, широко ступаючи, виходить з банку вільною людиною. Не пригадую вже, як зрештою «Bel Esprit» спіткала загибель, — до цього нібито спричинилася поява друком «Безплідної землі», за яку майор здобув премію «Дайєла», а згодом якась титулована дама заснувала для Еліота журнал під назвою «Крітеріон», отож нам з Езрою більш не треба було клопотатися ним. А маленький грецький храм, певно, й досі стоїть у тому садку. І я довго відчував розчарування, що ми не спромоглися визволити майора з банку самим своїм «Bel Esprit», бо не раз уявляв собі в мріях, як він прийде і, можливо, оселиться в тому маленькому грецькому храмі, і сподівався, що Езра візьме мене з собою, і ми на часинку заскочимо туди й увінчаємо майора лаврами. Я знав, де ростуть гарні лаври, і міг зганяти по них на своєму велосипеді, і ми могли б увінчувати його щоразу, коли він засумує або коли Езра прочитає рукопис чи коректуру ще однієї великої поеми на зразок «Безплідної землі». А так уся та справа, як і чимало інших, обернулася для мене погано ще й з морального погляду, бо ті гроші, що їх тримав на визволення майора з банку, я взяв з собою в Анген і заклав на коней, нашпигованих збудниками. У двох перегонах ті нашпиговані коні перескакали ненашпигованих або недошпигованих, за винятком одного заїзду, в якому наш фаворит був такий перешпигований, що ще до старту скинув з себе жокея і, вихопившись на доріжку, сам пройшов повне коло стипль-чезу, так неймовірно стрибаючи через перешкоди, як ото часом стрибаєш уві сні. Коли його зловили і жокей знову сів у сідло, він узяв добрий старт і йшов, як кажуть на перегонах у Франції, престижно, але грошей не здобув.

Я, звісно, був би куди радіший, коли б той втрачений заклад пішов на «Bel Esprit», якого вже не існувало. Та я розраджував себе тим, що, вигравши на решту закладів, міг би внести в «Bel Esprit» набагато більше, ніж намірявся спершу.

Досить дивний кінець

Дружба з Гертрудою Стайн урвалася в досить дивний спосіб. Ми з нею дуже заприязнились, і я робив для неї чимало цілком практичних послуг, як-от умовив Форда вмістити в журналі її довжелезний твір, допоміг передрукувати рукопис і вичитав гранки, й стосунки між нами були такі, що кращі й уявити собі важко. Дружба між чоловіком і визначною жінкою безперспективна, хоча така дружба може бути досить приємною, перше ніж перетвориться на щось більше або менше; а ще безперспективиіша вона з шанолюбними жінками-письменницями. Одного разу, коли я спробував пояснити, що довго не з'являвся на вулиці Флерюс, 27, через те, що, мовляв, не знав, чи застану її вдома, міс Стайн сказала:

— Але ж, Хемінгуею, ви можете приходити сюди як до себе додому. Невже ви не розумієте цього? Я не жартую. Заходьте будь-коли, і покоївка (вона назвала її на ім'я, але я забув його) подасть вам що треба, а ви влаштовуйтеся собі як дома й чекайте на мене.

Я не зловживав цим дозволом, але іноді заходив-таки до неї, і покоївка наливала мені чарку, і я сидів і дивився на картини, а якщо міс Стайн довго не з'являлася, дякував покоївці, залишав міс Стайн записку і йшов собі геть. Міс Стайн зі своєю компаньйонкою збиралася в автомобільну подорож на південь і попросила мене прийти зранку в день від'їзду попрощатись. Вона запросила й Хедлі (ми мешкали тоді в готелі), але ми мали інші