Дарксіті - Остап Соколюк

І хтось всередині мене уже невпинно розкачував свою мантру. Я навіть не помітив, як втратив контроль над нею. «Тобі жопа», — промовляв мій чорний двійник. «Вам жопа!»

У забігайлівці Боба ще ніколи не було такого клієнта. Перехожі здивовано переглядались і дехто навіть лякався. Двоє дівчат, що прямували до Боба за своїм звичним перекусом, спинились, квапливо перемовились і подріботіли геть.

А чоловік у воєнній формі чітким, майже стройовим кроком наблизився до забігайлівки і по-діловому упер руки в боки.

— Здоров, Боб.

— Здоров, Гітлер, — виглянув товстун назустріч клієнту. — Як у тебе справи? Чому у формі? Людей мені відлякуєш.

— Ти ж мене знаєш — служба зобов’язує.

— Не прибідняйся.

— Я тут ходив у бордель кілька разів. Познайомився із однією хорошою жінкою. Мімі звати.

— Мімі? Щось знайоме, — вдавано замислився Боб і почав робити хот дог. — Ти ж не проти американської їжі, фашист?

— Головне, щоб вона була кошерна… Так от, думав, що вона богиня, уяви собі. Багато на це вказувало. Але виявилось — лише дурно втратив час.

Боб кивнув:

— Розумію.

— То вона не богиня, Бардо? — Гітлер улесливо глянув на товстуна у фартусі із написом «БОБ». Було дуже кумедно спостерігати такий вираз на обличчі у фюрера.

— Ну, я не маю тобі підказувати. Але — ні. Ти все правильно зрозумів. Кока-коли?

— Давай. Із льодом.

Боб налив Гітлеру коли у склянку і подав. Той зняв свого картуза зі свастикою і почав жадібно пити.

— Дас ист фантастіш! — прицмокнув Адольф.

— Тоді може й ти поділишся своїм секретом?

— Питай.

— Як ти їх шукаєш? Як впізнаєш?

Гітлер примружився. Потім опустив голову і приклав вказівного пальця до губ, міркуючи. Потім промовив:

— Це ніби такі коливання. Легкий запах чогось. І ти починаєш принюхуватись. Починаєш приглядатись. Воно здається чимось аномальним. Ніби ти побачив раптом, як кіт ходить на двох ногах. Чи повз тебе пройшла якась дуже дивна людина. Занадто великий ніс, занадто довгі ноги.

— Зрозуміло, то Кален… тобто Мімі — вона щось таке проявляла? — лукаво запитав Боб.

— Так. Але може це просто поруч із нею хтось із них… коливання були надто сильними. Так ніби…

Поки фюрер розгублено жестикулював, Боб підніс до рота хот дог і надкусив.

— Ніби він там не один, — і Гітлер зиркнув на Боба. Той показав на забитий рот їжею і розвів руками.

— От ти хитрюга! Навмисне це зробив?

Товстун охоче закивав і зареготав. Із його рота повалились шматки всього, що він туди засунув.

— Бардо, Бардо, ти нестерпний… Зате я притис Раґнара!

— Я в курсі. Але це ми ще побачимо, чи притис, — прожував репліку гладкий чоловік.

Гітлер махнув рукою:

— Та там уже все.

Він допив колу і поставив її назад. Боб раптом нахилився вперед і почав шепотіти:

— До мене дійшли слухи, що дехто із вас… — він вказав пальцем на свого єдиного співрозмовника. — Зустрічається у снах. І веде переговори.

— Про що? Тобто — звісно ні! Такого бути не може. Це ж проти правил? Правда, куратор?

— Так, це проти правил. Ведучий не має права розмовляти із гравцями. Тим більше — про щось домовлятись!

Боб відхилився назад і посміхнувся:

— Дякую, що зайшов, Міфос. Радий був бачити. Тільки більше таким не приходи.

— Більше ніколи. Наступного разу буде Джонні Депп. Ок?

— Годиться, — кивнув Боб, і Гітлер рушив геть.

Я так чекала його! Мого найкращого чоловіка у житті. Радість і спокій переповнювали мене всередині. Через декілька секунд голос дівчини за стіною стих. І я забила на це. Тепер мене сусідські голоси не стосувались. Лише Пол і наше майбутнє — от, що важило.

Мій коханий (не можу повірити, що