Пірат - Гарольд Роббінс

— Скажи також, що ми за ним скучили,— сказав Мухаммед.

— Скажу.

Самір поглянув на неї.

— А чому татко не навідується до нас, подібно іншим таткам? Батьки моїх друзів приходять додому щовечора. Він що, не любить нас?

— Татко любить вас обох. Але татко дуже зайнятий і мусить тяжко працювати. Він хотів би приїхати додому і побачитися з вами, та не може.

— Мені б хотілося, щоб він приходив додому, як інші батьки,— сказав Самір.

— А що ви будете робити сьогодні? — спитала Джордана, щоб перемінити тему.

— Няня бере нас із собою на пікнік,— радісно повідомив Мухаммед.

— Там, мабуть, буде весело.

— Там гарно,— сказав він. — Але, коли татко бере нас з собою кататися на водних лижах, нам набагато веселіше.

Вона подивилася на своїх синів. Щось було таке поважне у виразах їхніх облич і у великих темних очах, що їй аж защеміло серце. Багато в чому вони були зменшеними подобами свого батька, і часом вона усвідомлювала, що може зробити для них так мало. Хлопцям треба наслідувати свого батька. Цікаво знати, чи він відає про це. Інколи вона задавалася думкою, чи Бейдр взагалі дбає про щось інше, окрім свого бізнесу.

До кімнати зайшла няня.

— Зараз, хлопці, у вас урок верхової їзди,— сказала вона сухим шотландським голосом. — Учитель уже тут.

Вони зразу скочили зі своїх стільців і з радісними вигуками побігли до дверей.

— Хвилинку, хлоп'ята,— сказала няня. — А чи ви нічого не забули?

Хлопці поглянули один на одного, а потім, засоромившись, рушили назад до матері. Підставили свої щоки для поцілунку.

— Я придумав,— сказав Самір, підіймаючи на неї очі.

Вона глянула на малого й усміхнулася. Вона знала про що йдеться.

— Так?

— Ти привезеш нам пречудовий подарунок,— сказав він поважно. — Як ти гадаєш, непогана думка?

— Цікава думка. А про який подарунок ти мрієш?

Він нахилився і щось прошепотів братові на вухо. Той кивнув.

— Пам'ятаєш бейсбольні кепки, ну, такі, як носить татко, коли він на човні? — спитав він.

Вона кивнула.

— Зможеш нам привезти схожі до тих? — спитав він.

— Спробую.

— Дякуємо, мамусю,— дружно вигукнули вони.

Вона ще раз поцілувала їх, і вони, не озираючись, вибігли. На хвилю вона сіла на стілець, потім підвелася і пішла до своєї кімнати. Коли о дев'ятій Юсеф прибув на лімузині, вона вже на нього чекала.

Монотонне гудіння двигунів та сонні таблетки почали діяти. Вона заплющила очі і згадала про Юсефа. Що він намагався зробити? Діяв він по своїй волі чи за вказівкою Бейдра? Дивно, що Бейдр не з'являється вже три місяці. Так довго вони в розлуці ще не були. Це не просто інша жінка. Тут щось інше. Вона знала про зальоти Бейдра і про його жінок ще задовго до того, як вони побралися. Так як і він знав про її скороминущі зв'язки.

Ні йому, ні їй не хотілося доскіпуватися до подробиць. Ні, тут щось інше. Дещо глибше і важливіше. Та вона ніколи про це не дізнається, якщо він сам не розкаже.

Хоча він і став багато де в чому узахіднений, а вона стала мусульманкою, вони все ще були віддалені одне від одного філософією цілого тисячоліття. Це тому, що хоч Пророк і наділив жінок більшими правами, аніж вони мали доти, він усе ж не дав їм рівності. По суті, всі їхні права були підпорядковані бажанням чоловіків.

Це єдине, що лишається ясним у їхніх стосунках. Знала це вона, знав і він. Немає нічого такого, чого б він не міг у неї забрати, якщо йому заманеться, навіть її дітей.

По тілу пробігли дрижаки. Та вона відкинула цю думку. Ні, він цього ніколи не зробить. Вона йому потрібна ще багато для чого. Як от і зараз, коли він захотів, щоб вона з'явилася в західному світі поруч з ним, аби там не думали про нього, як про чужинця.

Це була остання думка Джордани перед тим, як вона заснула.

Обіднє сонце пробивалось крізь листя дерев у лоджію будівлі басейну для водного поло, що біля готелю «Беверлі Хіллз», кидаючи тонкі лінії на рожеві скатертини. Бейдр сидів у затінку однієї з кабінок, ховаючись від сонця. Навпроти нього сиділи Керрідж та два японці. Він спостерігав за тим, як вони доїдали обід.

Ножі та виделки було скрупульозно покладено на тарілки по-європейському — паралельно одне одному, щоб показати, що вони закінчили їсти.

— Каву? — спитав він.

Вони кивнули. Помахом руки він покликав кельнера і замовив чотири кави. Бейдр запропонував їм сигарети, ті відмовилися, тоді він запалив сам і сидів, спостерігаючи за ними.

Старший японець щось сказав супутнику своєю мовою. Молодший подався вперед.

— Пан Хоккайдо питає, чи у вас був час обдумати його пропозицію.

Бейдр звернувся до молодика, хоча він і знав, що Хоккайдо розуміє кожне його слово.

— Я все обдумав.

— І? — молодик не міг приховати свій інтерес.

Бейдр помітив, як по обличчю старого прокотилася хвиля осуду і хутко зникла.

—