Пірат - Гарольд Роббінс

— Це для певності, що засну.

— Ясна річ.

— Простеж, щоб мене розбудили хоча б години за півтори до приземлення.

— Я подбаю про це,— відповів він. — Доброго відпочинку.

Якусь хвилю вона дивилася на нього.

— Дякую.

Він провів її поглядом і, коли вона зникла за шторками, знову плюхнувся на своє сидіння. Діана заворушилася на сусідньому сидінні, та очей не розплющила. Він поглянув на годинника і визирнув у вікно. Залишалося ще одинадцять годин. Цього разу він позіхнув, не стримуючись, і склепив повіки, сподіваючись трохи відпочити.

«Ер Франс» працювала добре. Навкруг її фотелів напнули тимчасові завіси, такі, які використовувалися для запасного екіпажу під час дуже довгих безпосадочних польотів. На вікнах опустили штори, і коли вона роздяглася і натягла на себе ковдру, було темно.

Вона тихенько лежала, чекаючи, доки таблетки зроблять свою справу. Вона стала відчувати болючий протест її тіла; виснаження просочувалося у всі клітини. Вона ще відчувала, як мотоцикл трясеться по дорозі, коли вони гнали крізь ранній світанок до Канн. Вона попросила Жерара зсадити її в центрі міста, біля залізничної станції. Там завжди стояли таксі.

Вона запропонувала йому ще грошей, та він відмовився.

— Ти дала мені достатньо,— сказав він.

— Дякую,— сказала вона.

Він увімкнув передачу.

— Знайди мене, коли повернешся в Сан-Тро.

— Знайду і ще раз дякую.

Він забрав у неї захисний шолом, якого позичав їй, і пристебнув його до заднього сидіння.

— До побачення.

— До побачення.

Він дав газу і рвонув. Вона провела його поглядом до повороту до моря, потім підійшла до черги таксі і сіла в першу машину.

Коли на віллі вона зайшла до спальні, було кілька хвилин по п'ятій і зовсім видно. Попід стіною стояли акуратно спаковані її валізи, все ще не замкнені, на той випадок, коли їй в останню хвилину щось забажається туди покласти. На нічному столику, обперта об лампу, стояла цидулка від секретарки. Вона взяла її. Цидулка була стисла, в звичайному стилі Діани:

«Від'їзд з вілли — 9.00

Від'їзд з Ніцци до Парижа — 10.00

Відліт з Парижа до Л-А — 12.00

Час прильоту в Лос-Анджелес за розкладом — 16.00, час тихоокеанського узбережжя».

Вона знову глянула на годинник. Якщо вона збирається поснідати з хлопчиками о сьомій годині, то йти спати зараз немає сенсу. Їй краще вже не лягати, а спробувати поспати в літаку.

Вона пішла до ванної кімнати, відчинила аптечку і вийняла звідти флакончик з таблетками, вкинула собі до рота дексаміл, ковтнула і запила водою. На цьому вона протримається, принаймні доки літак відлетить з Парижа.

Поволі вона почала роздягатися. Коли вже була гола, оглянула своє відображення на повний зріст у дзеркалі, що було вмуроване в стіну її туалетної кімнати. На її грудях, там де їх стиснув Жерар, були помітні синці, в тьмяному світлі їх не було видно, а вдень легенький макіяж тіла їх сховає. Живіт був до міри плоский, а на її стегнах і сідницях зайвого жиру не було. Вона поклала руку на лобок і злегка розгорнула м'яке біляве волосся, критично себе розглядаючи. Вона відчувала, що її піхва важка, набухла, червона і, здавалося, запалена. Коли вона згадала про те, як чорний оволодів нею, по тілу пробігли легенькі кольки, їй і не снилося, що можна скінчити стільки разів, скільки це зробила вона. Вона повернулася до аптечки і взяла звідти упаковку «масенгілу». Спринцюватися не боляче і принаймні це трохи потамує запалення. Коли вона розмішувала розчин, у неї промайнула ще одна думка. А що, коли у чорного венерична хвороба? Таке аж ніяк не виключено. Особливо тепер, коли вона дізналася, що він бісексуал. Десь вона читала, що гомосексуалісти найбільше наражаються на венеричні захворювання. Вона знов відчинила аптечку. Цього разу вона ковтнула дві таблетки пеніциліну. Потім поклала флакончик до сумочки, щоб не забути приймати їх протягом кількох наступних днів.

Дексаміл починав діяти, і, коли вона поспринцювалася, то пішла прямо під душ. Гаряча і холодна, гаряча і холодна, гаряча і холодна: тричі, так, як це робить Бейдр. Вийшовши з-під душу, вона чулася такою бадьорою, ніби проспала цілу ніч.

Вона сіла за туалетний столик і повільно почала накладати макіяж. Потім одягнулася і спустилася до їдальні, щоб поспілкуватися з синами.

Вони здивовано дивилися на неї. Зазвичай вона з ними не снідала. Вони заходили до її кімнати тільки тоді, коли вона прокидалася, а це, як правило, було перед її обідом.

— Мамо, ти куди їдеш? — спитав Мухаммед.

— Іду в Каліфорнію до татка.

— Ми теж їдемо? — спитав він, засяявши.

— Ні, любий. Я туди й назад. Через кілька днів я вже буду тут.

Він явно був розчарований.

— А татко з тобою приїде?

— Не знаю,— і то була правда. Вона не знала. Бейдр попросив приїхати тільки її. Про свої подальші плани він не сказав нічого.

— Сподіваюся, що він усе-таки приїде,— сказав Самір.

— Я також сподіваюся,— відповіла вона.

— Я хочу, щоб він послухав, як добре ми вміємо розмовляти арабською мовою,— сказав малий.

— Матусю, ти скажеш йому? — спитав Мухаммед.

— Я перекажу йому. Татко буде вами дуже пишатися.

Обидва дітлахи