Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль
Він не сумнівався в кінцевій перемозі – Майдан вони розгонять, якщо потрібно, зроблять це силою, скільки б не постраждало людей, немає різниці. Хазяїн не розумів лише одного – як перебороти, переграти Лавочкіна, який, хоча й неформально вже покинув посаду голови адміністрації, не переставав впливати на ситуацію, знешкодити олігарха Кардаша і тих, хто за ними стоїть у Москві. Саме це він вбачав для себе найбільшою загрозою. Але до Москви він дотягнутися ніяк не міг, тому мусив грати на обмеженому полі, що звужувалося чи не щодня.
– Наші люди підтверджують, що Будинок профспілок був наданий Кардашем опозиції за взаємною згодою, – Шевцов, очевидно, знав, про що говорив.
– Вони ж там збиралися – представники профспілок, робили заяви про розрив угоди з опозицією… – Дантист намагався уточнити ситуацію, наскільки це можливо.
– Замулювання очей. Прикриття для Лавочкіна! – Збруєв, що нарешті готувався офіційно зайняти омріяну посаду голови адміністрації президента, не приховував, що замість звільнення волів би Лавочкіна суворо покарати.
– У чому проблема, я не можу зрозуміти? – Хазяїн підвищив голос і всі замовкли. – Чому ми не можемо відсунути їх повністю, знищити їхній вплив?
– Газ. Вся справа в газі, – Шевцов, як завжди, говорив небагато, але переконливо. – Точніше, звісно ж, у грошах і впливах. Історія ж давня… Навіть Пасічник, ваш екс-колега, через свого брата Петра отримав багато грошей за те, щоб сприяти їхньому бізнесу, був у схемах і прийняв їхні правила гри. А такий начебто націонал-демократ!
Всі засміялися, а Збруєв подумав, що, наскільки він знайомий із тією публікою, так у кожного націонал-демократа є своя ціна. Тобто, український націонал-демократ закінчується там, де починається перший мільйон доларів.
– Так от, – продовжив Шевцов. – Навіть Володимирівна – людина, наближена до кума самі знаєте, кого, – сидить зараз у в’язниці, наче затятий опозиціонер, а насправді – як конкурент, хай і колишній, наших, так би мовити «друзів». А все чому? Хотіла повернутися в газовий бізнес. Хотіла відтиснути сім мільярдів кубів газу, які ми потім повернули Кардашу на наших умовах… Не мені вам говорити, які це великі гроші. Я зараз скажу більш точну суму, яку вони заробили на посередництві тільки за два роки… Ага, ось: 3,7 мільярдів доларів доходу. Непогано, так? Тепер вони отримали контроль над більшістю обласних державних газових підприємств. Держава там нічого тепер не вирішує, що неодмінно потягне за собою купу конфліктів із населенням… Потім ви їм дозволили, за узгодженням зі своїми російськими партнерами, забрати фактично задарма всю «хімію» в країні. У них – великі плани і на інші стратегічні сектори економіки… І ви зі своєю «сім’єю» в ті плани не входите, навпаки, ви – конкуренти, отже…
– У мене домовленість там! – Хазяїн тицьнув пальцем нагору. – Є чіткий план, що робити далі з країною, все розписано!
– Так… – Збруєв задумливо роздивлявся свій «паркер». – Як по нотах.
– Ви не зрозуміли, – здавалося, Шевцов розмовляє з дітьми. – Там також іде боротьба за впливи. І вас вирішено прибрати. Ви тут зайві.
– Ми діємо повністю за узгодженим графіком з… – Збруєв помахав рукою над головою. – Цього не може бути.
– Боюся вас розчарувати, але вони також діють за чітко узгодженим планом! – Шевцов, напевне, щось знав, але не хотів говорити. Останнім часом він багато працював над новими законами, що мали на меті якось розрулити ситуацію, але закони приймалися депутатами, а ситуація лише погіршувалася, бо люди виконувати їх не бажали.
– Не бачу іншого виходу, крім силового, – переконливо підвів риску син Хазяїна. Малий був завжди собі на умі, ніколи не виділявся якимись особливими здібностями, але, коли прийшов час себе проявити, свого шансу не змарнував і показався з найкращого боку – спритним і цинічним.
– Так ти що, хочеш сказати, що після Пасічника і Володимирівни тепер настала і моя черга? – запитав у Шевцова Хазяїн. – Що газ і гроші важливіші за територію?
Шевцов знизав плечима:
– Не знаю. Занадто багато чинників впливають на ситуацію…
– Так вони підтримують тих націоналістів на Майдані чи ні?
– Ну, принаймні, роблять все, щоб ті там залишалися. Там є інтереси й інших олігархів – Богомойський там тримає своїх людей, ще дехто дає гроші.
– І чого вони хочуть?
– Напевне, дострокових президентських виборів… – Збруєв думав про своє.
– Та ні! – Шевцов аж посміхнувся. – Вони хочуть нівелювати всі впливи вашої «сім’ї» на бізнес. Вас стало занадто багато…
Хазяїн сидів із червоним обличчям. Виявляється, він мав справу з класичним бунтом власних бояр, що фінансують отих обдертих бандерівців?
– Не зовсім так, – Шевцов уже повернув на обличчя серйозний вираз. – Тепер, точніше, вже зовсім не так: ані опозиція, ані олігархи більше не контролюють Майдан. Можуть впливати через певних людей, але не контролюють.
– А хто ж його контролює? Держдеп Сполучених Штатів?
– Не вгадали. Занадто легка відповідь. Ніхто. Люди. Звичайні люди.
Хазяїн вирячив очі:
– Такого не може бути!
Тут всі розсміялися – про таке, звісно, не могло йти мови, щоб якісь там люди, пересічні і бідні, одним словом, лохи, могли щось там контролювати, тим більше, таку махину, якою тепер став Майдан. Таке просто не вкладалося в голові, вступало в пряме протиріччя з усім життєвим досвідом присутніх на зустрічі, а нову реальність вони не готові були прийняти. Їхнє обговорення ситуації, що склалася, перейшло до конкретних кроків, що необхідно зробити, щоб вийти з протистояння переможцями. Доповідав Збруєв – ідеолог розгону студентів у листопаді, доповнював доповідь Дантист. І начебто все в них виходило ладно і не виникало жодних сумнівів у загальній перемозі – противник не мав жодного козиря. І спати Хазяїн ліг у чудовому настрої.
Аби тільки не наснився вітер і не каркнула ворона – чи то, пак, ворон? – за вікном.
І от тепер, уранці, незважаючи на обіцянки кураторів і начебто зрозумілий план, на високий паркан і охорону, армію і міліцію, на Гуслякова, зрештою, – йому стало страшно за своє життя. Хазяїн встав із ліжка, з жалем подивився на жінку, яку, судячи з усього,
