Софія - Олесь Ульяненко

щоб він не з’явився на світ. Він до паскудного обрид їй, її синаш, разом з його довбаним батьком з отими молочно-сірими очима убивці, а насправді – сентиментальним товстіючим придурком. Перед нею сіли два араби, одягнені в сірі однакові сорочки зі стоячими комірцями. В одного червоні очі від кокаїну. Другий, з короткою зачіскою, з вистриженими стрілами біля скронь, байдуже глянув на Надію, але знаком показав, що її знає. І це не здивувало її. Ба більше, це її збудило, і вона взагалі перестала думати про сина. Байдужість цього здоровенного, як горила, араба з непорушними карими очима заворожила її. І коли вони встали, вона пішла, досить нахабно, демонстративно, за ними. Араби йшли повільно, також повільно і по-жіночому крутили сідницями. На півдорозі до неї дійшло, що вони, напевне, гомики. Але це Надію не зупинило. Вона продовжувала йти за ними. Коли вони пішли попід високим зеленим дерев’яним парканом, вони впіймали її тінь. Один обернувся і переляканим голосом спитав:

– Тобі чого?

– Мені просто цікаво, – спокійно сказала Надія.

– Тебе ніколи не трахали араби?

Вона у відповідь засміялася – дзвінко, наче пустотлива дівчинка. Один, той, що з червоними очима, простягнув їй руку і добродушно усміхнувся.

11

Софія підігнала «хаммер» до перекошеного, схожого на свинарник, викарбуваного в зелене магазину. Китаєць з гнилими зубами торгував травою, вона відчула це одразу. Але на неї він подивився тупо, ошкіривши гнилозубого рота. Подивився і запропонував рожевий корсет за копійки.

– Я що, по-твоєму, схожа на блядь? – сказала Софія і затягнулася міцним «Капітаном Блеком».

Прозора тінь гелікоптера пролетіла рядами зелених сараїв-магазинів. Кілька туристів жартома прогнули голови. Невидима куля влупила китайозу в писка, вірніше – невидима для Софії. І там, де нині стриміла голова, живими червами теліпалися розірвані нерви, артерії, а кров фугувала догори, викарбовуючи стелю, звідти збігаючи на два десятки порцелянових Будд, що мирно сусідили з кондомами.

– Що за хуйня, – сказала Софія і вийшла на вулицю, прихопивши пляшку віскі.

Дівчина роззирнулася, як роззираються люди, що спізнали смерть. У дорозі, що нагадувала глибоке видовбане висохле русло річки, корчилося кілька туристів, заюшених кров’ю, плутаючись руками і ногами у своїх тельбухах. Маленька, років шести дитина, тримаючи за ногу ляльку, із цікавістю дивилася на людей. Ніякого тобі страху. Нічого це мале дівчисько не навчили. Софія закурила цигарку і почала шукати об’єкт нападу. І нарешті наприкінці видовбаної дороги вона побачила, як перекинувся «хаммер», закрутив колесами і звідти випав чоловік.

– Іди геть! Іди на хуй звідси! – крикнула Софія на малу і подалася до своєї машини. Її зацікавив чоловік, що виповз із «хаммера». Несподівано у неї заболіло у нутрощах, вірніше, не заболіло, а знудило, просто-таки вивернуло, наповнило рота жовчю. І Софія блювонула в канаву дороги. Мала із цікавістю перевела погляд на неї. Тато і мама, чи хто там, перестали вошколупитися. Софія проблювалася, витерлася хусточкою, відкоркувала віскі і зробила кілька довгих ковтків.

– Ей, суче вим’я, ану чеши звідси. Знаєш, де міліція?

– Ага. А мені цікаво, візьми мене на руці, – сказала мала.

– Ще чого. Чеши звідси. Ти бачиш, що татові і мамі капут! Хана їм!

І тут мала розревлася. Ревла вона так голосно, що покривала гуркіт надзвукових літаків. Софія спустилася в канаву, що називалася у китайців, напевне, дорогою, витягла малу. Потім сіла у свою автівку і підігнала до «хаммера», звідки випав чоловік. Нікого не було, а гелікоптер, вірніше його тінь, гнався між кварталами. Софія помчала прямо на тінь гелікоптера, наче хто її пхав у спину. Маленький «порш» садонувся об бампер, і його розвернуло впоперек. І тут вона побачила, як чоловік біжить дюнами, а кулі сиплються йому на спину. Вона погнала «хаммер» іншою трасою, що охоплювала петлею ці дюни і виходила прямою стрілою на море. Напевне, туди біг чоловік, і якоюсь мірою йому було насрати на те, що його ось-ось перетворять на фарш.

12

Двері відчинила жінка із шолудивим обличчям, у засмальцьованому східному халаті і шелесткими очима. Вона неприємно пробігла по Надії поглядом, облизнула пальці у чомусь брунатному, але нічого не сказала. Пропустила арабів уперед, а Надію лишила на кухні, заваленій різнокольоровими коробками, із загидженою газовою плитою, блискучим нікельованим чайником. На стіні висіли непристойного змісту фотокартки. І цей смітник, і цей запах, і ці порвані, але досить якісні порнографії збудили Надію. Вона розставила ноги і легенько промасувала проміжність. Збудження від низу перебралося до горла. Тільки тоді вона почула позаду окрик. Вірніше, гортанний смішок. Вона обернулася. Перед нею стояла стара. Вона знаками наказала йти за нею. Надія встала, обсмикнула сукню і пішла за старою. Будинок виявився досить просторим.

Ванна була великою і чистою. Такі ванни бувають лише у голлівудських зірок, олігархів і ще у когось, лише не у її скромного Лукаша. Вона спересердя ледь не сплюнула. Обидва