Комедії - Арістофан
Гермес
Брехня! Богині Миру — та й полюбляться
Ці дріб'язкові чвари-нісенітниці?
Трігей
Тут — бекання отари, плющ, цідильний міх,
Жіночі груди в метушливім натовпі,
Служниця п'яна, кухлі перекинуті.
Куди не глянеш — очі розбігаються.
Гермес
Ось глянь — міста як мирно забалакали,
540 Усміхнені, веселі, задоволені.
Трігей
Хоч під очима й досі ще синці у них,
І кровоточать рани, ще не згоєні.
Гермес
А глядачі… Поглянь лиш — мов написано
В них ремесло на лицях…
Трігей
Далебі, що так.
Гермес
Там китичник, озлившись, глянь, вискубує
Волосся власне.
Трігей
А мотичник тільки-но
Ригнув щосили прямо в пику мечнику.
Гермес
А онде серпник аж сіяє з радості.
Трігей
Ще б пак! І тиче дулю майстру-списнику.
Гермес
550 Cкажи, хай хлібороби вже розходяться.
Трігей
Гей, чули, хлібороби? На поля свої
З риштунком хліборобським, гайда!
Рушили!
Гей, в похід, але без списа, без щита і без меча!
Давній мир міцний довкола грає, плеще через край.
Дружно, з піснею на поле, до роботи кроком руш!
Корифей
О благословенна днино! Як чекав тебе рільник!
Припаду до лоз я нині, сльози радісні проллю,
Обійму красуню-смокву, — я ж малим садив її, —
Рвусь туди, до них, до рідних, після
довгих-довгих літ.
Трігeй
560 Наперед богині Миру, друзі, шану віддамо:
Це ж вона, вона звільнила нас від китиць і Горгон.
А потому вже майнемо легконого на поля,
Закупивши на дорогу про запас рибин смачних.
Гермес
Ну й ідуть, аж любо глянуть: крок твердий,
плече в плече.
Не юрба — суцільна маса, наче тісто у діжі.
Трігей
Справді так. А глянь, до сонця раз у раз
виблискують
То мотики гостролезі, то залізні трійчаки.
Скоро так, як по шнурочку, зійдуть лози на полях.
Ой, не терпиться, їй-богу, знов, як то було колись,
570 Обробляти, доглядати скромний свій шматок землі.
Як жилось нам славно, браття,
У той час, коли між нами
Ще була богиня Миру!
Пригадайте ті варення
І ті смокви, і ті мирти,
Молоде вино солодке
І фіалки край криниці.
Ті маслини, що за ними
Так стужились.
580 За те все богині Миру,
Тільки їй — земний уклін.
СТРОФА
Перша половина хору
О вітай, вітай, богине! Ти прийшла. Як мило нам.
Ми без тебе сохли тут.
Все хотіли вийти в поле,
За роботу взятися.
Ти ж бо — скарб неоціненний, владарко,
Для нас усіх,
Тих, що орють, сіють, жнуть.
Ти — єдина нам підмога
У щоденному труді.
590 Cкільки
Натерпілись ми,
Поки ти прийшла, солодка,
Мила, безкорислива!
Хліборобам ти — спасіння, хліб насущний
На щодень.
Ось тому тобі назустріч
Усміхаються щасливо
Смокви й лози молоді.
Все живе благословляє
600 Твій прихід.
Корифей
Та чому її так довго ми не бачили, чому?
Де була вона, скажи нам, найприхильніший з богів.
Гермес
О розумні хлібороби, пильно слухайте мене.
Розкажу вам по порядку, що з богинею було.
Відтоді все почалося, як злочинцем
Фідій став.
А Перікл, щоб і на себе не накликати біди, —
Він же знав, на що ви здатні, бачив часто
вищир ваш, —
Запалив поспішно місто, іскру кинувши малу, —
Про мегарців постанову,
й затріщало і пішло.
610 Задиміло, розгорілось, зайнялась така війна,
Що від диму всі ридали, вся Еллада,
тут і там.
Мить одна — і зашкварчали виноградники
в огні.
І бочки одна об одну билися, потрощені.
Не було ніде й просвітку, і богиня
зникла враз.
Трігей
Ось про це, клянуся Фебом, я ніколи
ще не чув.
І не знав я, що богиню щось із Федієм
ріднить.
Корифей
Та і я це вперше чую. Видно, через те вона
Отака красуня пишна. Не одне почуєм ще.
Гермес
А міста, що вам підвладні, тільки лиш
побачили,
620 Як гризетесь між собою, зуби скалячи,
мов пси,
Боячись податків, тут же обплели
обманом вас.
І тоді вельмож-лаконців підкупили,
а вони,
Від природи вже підступні, запопадливі
на зиск,
Підло вигнали богиню і війну розпочали.
Ну, і знову їхня користь стала збитком
рільникам:
Звідси в море відпливали їм на помсту
кораблі,
Щоб останню смокву зжерти там, в невинних
поселян.
Трігей
Так і треба їм, поганцям! Хто ж зрубав,
як не вони,
Смокви ті, що власноручно я садив і сам
плекав?
Корифей
630 Так і треба, Зевс посвідчить! Певно, хтось
із них влучив
У мій глек шестивідерний, і його —
мов не було.
Гермес
А коли сюди, до міста, з піль робочий
люд наплив,
То й не знав, що ним торгують так же само,
як колись.
І позбувшись винограду, ще й улюблених
маслин,
До промовців прислухався люд бідняцький,
а вони,
Хоч і знали, що в нестатках знемагає
весь народ,
Геть богиню проганяли язиком, як вилами,
Бо вона з'являлась часто, щиро люблячи
наш край.
І союзників багатих без жалю вони трясли,
640 Наче грушу, й примовляли: «Це — Брасіда
спільники!»
Ви ж на жертву налітали, мов собаки
звідусіль.
Місто, зблідле з переляку, всю брехню,
увесь той бруд,
Що лили тоді на нього, поїдало смачно все.
А союзники, не в силах переносити знущань,
Узяли й заткнули пельки тим промовцям
золотом.
Так вони й розбагатіли. Ви ж не знали
дотепер,
Як спустошена Еллада. Хто ж тут винен?
Тільки він,
Шкіряник той.
Трігей
Досить, досить! О Гермесе,
припини,
Не чіпай його, не треба, з-під землі
не викликай!
650 він тепер не нам належить, чоловік той,
лиш тобі.
Називай його, як хочеш, —
Чи хвальком пустим, плюгавцем,
Заколотником поганим,
Чи донощиком брехливим.
Тим усім наділиш нині
Одного з твоїх людей.
Трігей
(звертається до богині Миру)
Але чому, богине, ти мовчиш усе?
Гермес
До глядачів богиня не обізветься,
Бо через них немало натерпілася.
Трігей
660 То, може, дещо скаже хоч тобі вона?
Гермес
Скажи, богине, що про них ти думаєш,
О ти, що війни, як ніхто, ненавидиш?
Скажи на вухо.
(Перешіптуються).
Ясно, чим обурена.
(До глядачів).
Так слухайте. Скажу вам, чим розгнівана.
Сама вернулась після справ у Пілосі
З мішком, ущерть набитим договорами.
Голосували проти неї тричі там.
Трігей
(до богині)
Ми винні, але вибач:
