Делілло Дон. Зеро К - Дон Делілло

Я слухаю класичну музику по радіо. Я читаю своєрідний складнуватий роман, часто європейський, іноді з безіменним оповідачем, завжди перекладний, той, що я намагався прочитати юнаком. Музика і книжки, просто там, стіни, підлога, меблі, незначне зсунення двох картин, що висять на стіні у вітальні. Я лишаю предмети як є. Я дивлюсь і дозволяю їм бути. Я досліджую кожну фізичну хвилину.

Два дні потому вона з'явилася без попередження, чого не траплялося раніше, і вона ніколи не бувала така незграбна і похаплива, не висковзнула з джинсів, а виборсувалася з них, потребуючи позбутися немовби збуреного напруження, яке супроводжує будь-яке питання, пов'язане з її сином.

— Він обійняв мене та вийшов. Не знаю, що мене більше налякало, прощання чи обійми. Це взагалі вперше, коли він із власної волі обійняв.

Виявилося, що вона роздягалася просто задля роздягання. Я стояв біля ліжка в сорочці, штанях, черевиках і шкарпетках, а вона далі роздягалась і говорила.

— Хто ця дитина? Я його раніше бачила? Ось він є, ось його нема. Обійняв і вийшов. Пішов куди? Він не мій син, ніколи ним не був.

— Він був і є. Кожен дюйм хлопця, якого ти забрала з сиротинця. Ці відсутні роки. Його роки,— сказав я.— Тієї ж миті, коли вперше його побачила, ти знала: він має щось, чого ти ніколи не могла оголосити приналежним собі по праву, хіба лише за законом.

— Сиротинець. Звучить, наче слово з шістнадцятого століття. Хлопець-сирота стає князем.

— Князем-регентом.

— Князьком.

Я засміявся, а вона ні. Усю владу, яку вона виявляла з дітьми в класі, там і деінде, жінка в дзеркалі, яка знає, хто вона і чого хоче, усе підірване стрімкими відвідинами хлопця, і тут вона мала екстренну потребу вивільнитися, викрутити кінцівки на моєму неохайному ліжку.

Після цього я бачив її не так часто, телефонував, чекав, поки перетелефонує, довгі години на роботі, і вона тепер стала тихіша, ранній обід і потім додому, на самоті, зрідка слово про сина, хіба скаже, що він кинув пушту, припинив учитися, припинив розмовляти, хіба лише коли було нагальне питання і треба було звернутися. Його репліки лунали рівним тоном із захищеної відстані.

Я вирішив бігати. Одягав світшот, джинси й кросівки та йшов бігати до парку, довкола водосховища, у дощ чи сонце. Є смартфони, у яких програма рахує зроблені людиною кроки. А я сам собі рахував, день у день, крок за кроком, десятками тисяч.

— 6 —

Жінка відвернулася від монітора на столі й уперше на мене подивилася. Вона — рекрутер, і робота, про яку йшлося, у переліку позначена як інспектор з питань внутрішнього контролю й етики в коледжі Західного Коннектикуту. Я періодично повторював собі цей вираз, поки ми говорили, випускаючи Західний Коннектикут, який був тривимірною дійсністю. Пагорби, дерева, озера, люди.

Вона сказала, що я буду відповідальний за тлумачення шкільного статуту для визначення нормативних вимог у контексті законів штату і федеральних законів. Я сказав: «Чудово». Вона сказала щось про нагляд, погодження і недогляд. Я сказав: «Гаразд». Вона почекала на питання, але їх у мене не було. Вона закинула поняття двосторонні повноваження, а я розповів їй, що вона скидається на акторку, ім'я якої я не знаю, і яка з'явилась у нещодавно поновленій п'єсі, яку я не бачив. Але читав про неї, сказав я, і дивився фотографії. Вона блідо усміхнулася, її обличчя стало реальним у розширеній компанії акторок. Вона зрозуміла, що моя репліка — то не спроба підлеститися. Я просто неуважний.

Ми приязно погомоніли про театр, і тоді ж стало зрозуміло, що вона хотіла відрадити мене від розгляду цієї посади, не тому, що я був не зовсім кваліфікований чи надто нетерплячий, а тому, що я не був звідси, із цього середовища. Інспектор з питань внутрішнього контролю й етики. Вона не розуміла, що все нею повідомлене про посаду, в авторизованій термінології переліку вакансій, відповідало моїм уподобанням і було провідним у моєму колишньому стажі.

Люди тут і там, простягнуті руки, чоловік стоїть з паперовим стаканчиком, жінка з обличчям барви морської хвороби уклякла над своєю блювотою, жінка, яка сидить на ковдрі, тіло коливається, голос наспівує, і я бачу таке повсякчас і завжди спиняюся щось їм дати, і відчуваю, що не знаю, як уявити ці життя поза миттєвим доларовим контактом, і кажу собі, що зобов'язаний на них дивитися.

Таксі, вантажівки й автобуси. Гамір зберігається навіть тоді, коли транспорт спиняється. Я чую це зі свого даху, спека б'є в голову. Це гамір, який висить у повітрі, безупинно, у будь-який час дня і ночі, якщо знаєш, як слухати.

Я не використовував кредитку вісім днів поспіль. Який смисл, яка ідея. Готівка не лишає слідів, хоч би що це не означало.

Телефон дзвонить, записані повідомлення від держустанови щодо масових зривів обслуговування. Голос не каже «масові», але я так розтлумачив повідомлення.

Я перевіряв плиту, вимкнувши конфорки, а потім переконувався, що двері зачинено, відчиняючи їх і знову зачиняючи.

Я дивлюсь у вікно на ліхтарі й чекаю, щоб хтось пройшов, кидаючи довгу тінь, як у старому кіно.

Я відчуваю виклик дорівнятися тому, хоч би що не наставало. Є Росс і його потреба протистояти майбутньому. Є Емма і вразливі перегляди нашого кохання.

Знову дзвонить телефон, те саме записане повідомлення. Я витрачаю десь дві секунди, загадавшись, які види обслуговувань буде зірвано. Потім я намагаюся подумати про всі різнотипні телефони, які передають це повідомлення, людей мільйони, але жоден не нагадає про це комусь, бо все, що ми знаємо, не варте того, щоб ним ділитися.

Бреслов — це прізвище Емми, а не її чоловіка. Це я вже багато знав і більш-менш зупинився на імені для нього. Володимир. Він народився в цій країні, але я вирішив, що нема сенсу давати йому неукраїнське ім'я. Потім я усвідомив, яка це марна справа, думати так, повсякчас, марно, неглибоко, грубувато, недоречно.

Вигадані імена належать карним краєвидам пустелі, за винятком батькового і мого.

Я блукав міським будиночком, поки не знайшов його біля кухонного столу, де він їв підсмажений сендвіч із сиром. Хтось поблизу працював пилосмоком. Він підняв руку у привітанні, і я спитав, як йому ведеться.

— Ніяких більше класичних ходінь до вітру зранку після сніданку. Усе сповільнилося і стало дрімливішим.

— Мені збирати речі?

— Багато речей не бери. Я багато