Одне без одного - Анна Чмутова

Назар минулого тижня жив на емоціях, на спогадах, на флері їхнього минулого. Він, ніби просочився тими часами, коли вони тільки познайомилися й почали зустрічатися. Квартира її батьків, парк поруч, какао у невеликому кіоску. Назару просто хотілося повернутися в минуле. Нам усім час від часу це хочеться. Повернутися в моменти, коли ми були щасливі. Коли нам не доводилося знаходити вихід із відверто лайнових ситуацій. Коли ми не несли шалену відповідальність за себе й людей навколо. Коли ми просто жили.

Те, що Назар суттєво обмежив їхнє спілкування цього тижня, — передбачувано. Він просто знову відчув на собі відповідальність. Можливо, злякався. Можливо, так і не зміг пробачити дружині.

І попри все це Гаєвській хотілося вірити в диво. Можливо, Новий рік для цього й існує? Взагалі свята. Можливо, їх вигадали, щоб декілька разів на рік з’являлася ілюзія магії?

Для Віри диво на Різдво майже здійснилося. Принаймні вона так думала, коли прокидалася вранці поруч зі своїм чоловіком. Коли крадькома вдихала запах його тіла, такий знайомий і рідний. Коли готувала для нього сніданок. Коли з ніжністю, що розривала їй серце, дивилася на сонного й хмурого Назара. А вже за годину він сказав, що в нього багато справ, пообіцяв написати й пішов із її квартири.

А тепер, коли від цього різдвяного дива залишилися тільки спогади, Віра думала: це пробна версія чи все, на що їй варто розраховувати?

Її робота, регулярні суди, сімейні справи — все це зробило з неї сухаря. Недарма про це постійно говорила мала. Віра дійсно розлучилася бути емпатичною. З її професією це неминуче. Тільки одні стають сухими вже на перший рік роботи, а інші — через пів життя. Вірі знадобилося якихось три роки. А потім вона шукала відчуття тільки в родині. Епіцентром її емоцій завжди був Назар. А коли й чоловік почав перетворюватися на сухаря, Віра не витримала.

Що трапилося, то трапилося. Тепер, сидячи під ялинкою за пів доби до нового року, Віра підбиває підсумки. Вона вже сотню разів проаналізувала себе, свої почуття, свої бажання. І якщо дива існують, вона б хотіла отримати прощення від чоловіка — ось такі в неї подарунки.

Віра знову витирає сльози, що зрадницькими калюжами зібралися в куточках очей. Дівчина закидає голову догори й швидко рухає повіками. Ліхтарики на гірлянді перетворюються на одну розмиту світлу пляму. Віра, зовсім відчаявшись, шепоче своє бажання. Не знає, для кого воно. Бога, новорічного чарівника, Всесвіту.

Просто, будь ласка, почуйте хто-небудь. Це ж не складно. Це всього-на-всього чиєсь відчуття. Вона не просить золоті прикраси, будинок десь у центрі столиці, мільярд  на власному рахунку. Вона просто просить змінити одне відчуття однієї людини. Однієї людини з восьми мільярдів людей. Однієї конкретної людини. Людини, яка може замінити їй усіх. Аби тільки він побачив. 

Віра підводиться з підлоги. Ноги тремтять від емоцій і слабкості. Дівчина дивиться вкотре на ялинку, яку вони вбрали разом із Назаром. Розплакатися хочеться, але вона дає собі установку заспокоїтися.

Адже сльозами справі не допоможеш. Та й виплакала вона вже своє. Уночі, коли ніхто не чує й не бачить.

Віра включає чайник. Робить собі каву й зовсім не малодушно хлюпає туди коньяк. Вона тільки робить перший ковток, коли їй на телефон приходить повідомлення.

«Приїзди в ресторан свого чоловіка. Взяти треба себе, бажано в гарному одязі й із чистим волоссям. Святкуватиме тут. У програмі вечора: пити, слухати ниття Назара про роботу ресторану, слухати президента й знову пити».

Віра перечитує текст разів з десять, поки їй не прилітає ще одне повідомлення.

«Ну і приїзди десь через годину-півтори».

Гаєвська дивиться на чат із Богданом і не блимає очима. Потім одним ковтком випиває каву з коньяком і морщиться. Забагато алкоголю хлюпнула в чашку. Але це її бадьорить. Якщо ще пів хвилини тому Гаєвська й ворухнутися не могла — боялась злякати міраж про можливе щасливе майбутнє, зараз дівчину вже не зупинить нічого. Вона біжить до кімнати й викидає ледь не весь одяг на ліжко. Треба знайти щось те! Саме те, що буде їй пасувати й не буде виглядати пафосно.

Віра не збирається показувати Назару, як сильно вона для нього старається. Не тоді, коли він проігнорував її повідомлення, де вона зізнається в коханні. Навіть якщо він вирішив забрати свої слова про випробувальний термін, можна було відповісти. Мовчання ж вбиває більше, ніж слова.

Вибирає речі Віра довго. А ось на зачіску не витрачає й п’яти хвилин. Просто випрямляє волосся, яке вчора навіть не стала розчісувати після миття. Так вона втомилася.

Таксі викликати у вечір перед новим роком — справжній квест. І Віра навіть хоче вже йти пішки, як все ж один водій над нею зжалився. Прийняв замовлення, але з накидкою ціни вдвічі. Віра на це пхикає, але не відмовляється. Сьогодні погода знову радувала містян снігом, а комунальників зовсім не радувала зниклим під сніжним покровом вихідним.

У ресторані її на вході зустрічає Сергій. Як він до неї ставиться, Віра й не може зрозуміти. Емоції цього чоловіка вона ніколи не могла прочитати достеменно. Іноді їй думалося, що це через відсутність емоцій. Дійсно, чи можуть вони бути в шафи? Але Сергій трішки підіймає кутки губ:

— Привіт, пішли до кабінету. Всі там уже.

— А ти чого тут?