Одне без одного - Анна Чмутова
— Досить глузувати, — пхикає Назар.
Розмова з другом, хай і така специфічна, подіяла на нього, наче валер’янка — на кота. Назару вже хочеться щонайменше усміхнутися на жарти.
— От, я знав, що не дарма приїхав. А ще я питав у бармена й офіціанта, приготування основні у вас завершені, а гості тільки за годину підтягнуться. До речі, хто вигадав святкувати новий рік у ресторані?
— Не знаю. Я взагалі його б ніде не святкував.
— Я все розумію, можливо, у мене вже вік не той. Так, Різдво стало тепер максимально родинним святом. І це круто. Але я б і новий рік вдома б святкував. З друзями, але вдома.
— Десь, де можна в рандомний момент лягти спати, — завершує думку друга.
— Точно! Це мені й треба. Заснути в рандомний момент. То вже старість?
— Можливо. Ти як лікар маєш краще знати.
— Я подумаю над цим. А зараз пропоную замовити нам із тобою пляшку коньяку й зателефонувати Сергію. Нехай він теж підтягується. Скасуємо доставлення їжі на його квартиру й будемо святкувати тут.
Назар дійсно замовляє до кабінету алкоголь і закуску. А Богдан, роздивляючись рівні шматки м’яса й сира, зітхає:
— А як раніше класно було. Твоя дружина дуже смачно готує. До речі, вона мені сьогодні писала. Я можу про таке тобі розповідати чи ні?
— Можеш, — зітхає Назар. Він зараз усі зусилля витрачає на те, щоб здаватися байдужим. Спеціально запхає собі великий шматок хамону й ретельно його пережовує.
— Так от, окрім великого привітання зі святом, вона в мене запитала, чи все ок у тебе. Мовляв, ти занадто довго не відповідаєш їй. Якщо чесно, я після її повідомлення й вирішив остаточно приїхати до тебе. Перевірити, підтримати. Бо звідки мені знати, на що ти їй не відповідаєш.
— На привітання.
— Тобі так важко написати: «І тебе з новим роком»?
— Там, — Назар кусає губу, — там треба щось серйозніше вигадати. Просто «навзаєм» — свинство з мого боку.
— Ох, це що таке? Назар Батькович вирішив пробачити дружині?
— Ще не знаю, — буркає Назар. — Я не вирішив.
— То, може, її також покличемо? Сестра її молодша поїхала з друзями на дачу, подруга — з родиною. Я спеціально запитав. Вона одна вирішила святкувати.
Назар мовчить. Чи хоче він святкувати з Вірою? Тут, у колі його друзів. У його ресторані. У його кабінеті. У його житті врешті-решт.
— Нічого не кажи. Я вже все сам вирішив, дивлячись на тебе, — Бо не дає йому нічого відповісти й одразу ж хапає телефон, де швидко набирає повідомлення.