Одне без одного - Анна Чмутова
Віра змішує піну на каві, спотворюючи малюнок, зовсім не старанно виведений баристою. Дівчина постійно поглядає на час на телефоні. Той сунеться зі швидкістю лінивого равлика. Парадокс відчуття часу завжди Гаєвську дратував. Чому сприйняття ніколи не відповідає дійсності? Чи ми колись відчуваємо цей час так, як він насправді плине?
— Я все принесла, — Варвара плюхає на стіл величезну косметичку. — А тобі це навіщо?
— Навіщо? — Віра прикушує губу, визначаючи ступінь можливої обізнаності сестри. Видає їй обмежену правду: — Мені треба, щоб ніхто не вгадав мене на зустрічі.
— Тоді що робимо?
— Ти ж умієш маскувати, ось ти й думай. Я не маю привертати увагу. І якщо відео з камер спостереження хтось буде дивитися, мене не мають впізнати.
— Віра, — мала завмирає з пухнастими кісточками в руках, — куди ти вляпалась?
— Нікуди, де мені б щось загрожувало.
— Це ж логічно, — саркастично видає Лупач. Коли нічого не загрожує, людина не просить поміняти їй зовнішність.
— Слухай, справді нічого критичного. Я ж не пластичну операцію зараз собі роблю. Я просто не хочу підставляти людину раніше часу. Давай, чаклуй уже щось вз моєю зовнішністю. Усі лаври — тобі, моя театральна працівниця.
— Гаразд, давай. У мене обмежений час. Треба повернути грим через сорок хвилин.
Віра відкидає голову й надає сестрі повний доступ до свого обличчя. Дивиться у пошматовану від часу стелю театральної гримерки. Сестра запевняла, що на вечірній сеанс їхню трупу готуватимуть у іншій кімнаті. А цю зовсім не використовують уже кілька років.
Гаєвська не знає, чи дійсно їй потрібне маскування. Але Роман просив це зробити, коли вона буде зустрічатися з журналісткою. Можливо, у колишнього чоловіка подруги теж прогресувала паранойя. Але, підживлюючись власними хвилюваннями, Віра не переконувала ані в чому Рому.
— Слухай, а як ти збираєшся не привертати до себе увагу, якщо ти прийшла сюди в вечірній сукні? — питає Варя, покриваючи шкіру сестри темнішим тоном. З її природною блідістю це не складно.
— А я її тут і залишу. Зараз ти її сховаєш у свою сумку, а потім — віддаси мені.
— Боюсь, якщо ти підеш гола, увагу теж ризикуєш привернути.
— Язиката ти, — пхикає Віра, за що отримує від сестри гнівний погляд.
— Не корчи тут пики. Інакше зараз Валіка покличу.
— Хто це? — стримано цікавиться, ледве розкриваючи рота. Прислухається до аргументів і не хоче залучати нікого зайвого.
— Наш божевільний художник по костюмах. Він із тебе вмить зробить якусь азіатку.
— Навіть знати не хочу, як він з моїх очей робитиме азіатські.
— Ось тому й сиди рівно. Але все ж спочатку скажи, який твій план? Окрім макіяжу й перуки.
— Зараз поміняю сережки й переодягнусь у твої речі.
— Ля, а мене якось варто попереджати про те, що ти збираєшся в мене забрати одяг?
— Ось попереджаю. За, — Віра знову дивиться час на телефоні, — пів години — це ж теж попередження.
— Сумнівне. А ти впевнена, що в моїх речах ти не будеш схожа на безхатька?
— Кажуть, що оверсайз зараз у тренді.
Варя дійсно була на голову вище за старшу сестру. Взагалі конституція тіла в них була різною. Гаєвська десь читала, що за статистикою друга дитина вище за першу. Наскільки це правда, вона ніколи не замислювалася. Але їхній випадок на всі сто можливих відсотків підтверджують цю теорію.
— А далі що?
— А далі я обережно їду на місце зустрічі.
— У мене відчуття, що ти зараз у своїй сумочці повезеш наркотики на якесь закинуте будівництво.
— Майже. Повезу бомбу.
— Я все ще чекаю на відповідь, — бурмоче Варя, переходячи до брів сестри. Робить їх тоншими.
— Мені треба зустрітися зі знайомою, яка має гарну можливість розголосити ситуацію.
— Угу. Тобі треба розголосити ситуацію, і тому ти робиш усе, щоб тебе ніхто не впізнав?
— Тобі одного напису на дзеркалі мало? — не витримує Віра. Кидає на малу палкий погляд. Так, дзеркало не пов’язано з тим, що вона зараз збирається робити. Але їй так простіше аргументувати свою позицію.
— А казала, що це все безпечно, — підтискає губи дівчина.
— Саме для того, щоб це було безпечно, ти мені зараз змінюєш зовнішність, — пом’якшується дівчина.
Обидві мовчать. Варя навіть не командує більше. Сама повертає голову сестри так, як їй потрібно.
— Лінзи взяла? — уточнює з часом.
— Так.
— Телефон ти тут залишиш?
— Навіщо?
— Тебе ж можна відстежити за твоїм мобільним оператором.
— Ти думаєш, треба настільки заморочуватися? — Віра хмурить лоб, але під незадоволеним поглядом Варі одразу ж повертає м’язи на місце.
— Я б просто залишила телефон вдома, вдягла куртку сестри й поїхала на зустріч. Ти плануєш змінити зовнішність і влаштовувати трилер зі своєї поїздки. Сама вирішуй, наскільки це тобі треба.