Одне без одного - Анна Чмутова
Можливо, навіть спочатку текст був зовсім іншим. Можливо, вона просто йому бажала здоров’я й щастя, як заведено штампованими традиціями. А потім зробила ще один ковток і вирішила, що буде боротися.
Милосердя Назару дійсно не вистачає. Він думає, а що як того буде достатньо в житті? Чи зможе він пробачити Вірі все, що трапилося в їхньому житті? Чи зможе він собі пробачити байдужість і зайнятість, які додали проблем і штовхнули дружину до іншого?
Назар не може думати про це. Кожен раз, коли звертає туди, міркує про їхнє минуле, в грудях розростається шаленими темпами біль. Він поглинає ніби Назара, розриває м’які тканини біля серця. Чому там вирішила залишитися душа в людському тілі?
Гаєвський відвертається на роботу — це те, чим він займався останніми місяцями. Може, і на краще те, що адміністраторка відсутня. Що б він зараз робив, якби та була на роботі й керувала процесами? Назар упевнений: після цього повідомлення він би точно рвонув до дружини. Так, вихідні перед Різдвом вони провели чудові. Так, він ніби знову опинився в минулому, коли в їхніх стосунках найбільшою проблемою були плями на дзеркалі у ванній.
А тепер Назару доля щедро підкидує шанс з’ясувати, чи хоче він знову повернутися туди? Ніби тиждень тому була демоверсія. Повна версія буде після підписки, прощення й позбавлення від спогадів про минуле.
Милосердя йому б не завадило.
Повертається до телефону Гаєвський тільки через декілька годин. Коли йому приходить чергове повідомлення. Цього разу — від Варвари. У першу секунду серце Назара зрадницьки зупиняється. Його просто охоплює страх. Варя йому пише лише в критичних ситуаціях. Не зважаючи на випадок тижневої давності. Сестра дружини точно намагалася їх звести. Мала маніпуляторка.
А що на цей раз? Чергова спроба звести їх із Вірою чи критична подія?
Назар ковтає слину й відкриває повідомлення. Мала просто вітає його зі святом. Це ж треба! Гаєвський недовірливо пхикає, поки читає величезний текст привітання.
А в кінці на Назара чекає чергова одкровення: «Насправді я сподівалася, що зламаний кран змусить тебе забрати мою сестру до себе додому. Бо, якщо чесно, сусідка вона не вау».
Назару хочеться засміятися. Все ж таки їхні роздуми з другом були правдивими. Разом із тим Назару стає легше: все ж це не сама Віра зламала кран, щоб із ним помиритися. Це не критично впливає на ситуацію. Але чоловікові хочеться хоча б цього разу зробити все без брехні.
Цього разу?
Назар ще остаточно не прийняв рішення. А його мозок, здається, і без нього впорався. Інакше чому Гаєвський вже декілька годин думає про свої стосунки з Вірою як про щось не ефемерне?
— Назаре, там до вас завітали, — знову з’являється бармен у дверях його кабінету. А Гаєвський тільки хвилину тому сюди зайшов і сподівався побути в тиші хоча б п’ять хвилин. Хоча гучна музика з основної зали все одно пробивалася через лабіринт коридорів і дерев’яні двері.
— Хто?
— Ем, пан Богдан.
— Який?
— Ваш друг, — невпевнено промовляє бармен. Працює він тут від сили місяць, тому Назар розуміє ніяковіння підлеглого. Але що тут забув Бо за декілька годин до нового року?
— Окей, скажи йому, щоб до кабінету йшов, — киває парубку й все ж плюхається у своє робоче крісло. Не занадто пафосне як для власника ресторану в центрі міста, а в міру зручне.
— А казав, зашиваєшся, — на порозі вже за хвилину з’являється дійсно Богдан власною персоною. Ще й сарказм із собою прихопив на додаток.
— Іди нафіг, — буркає Назар. Він ще не відпочив і не відновив свій ресурс доброзичливості, який сьогодні старанно з нього вичерпували співробітники ресторану в передноворічній круговерті.
— Фу таким бути, — Богдан знімає з себе абсолютно дурну шапку-біні як для його віку, шарф і куртку. Все це скидає на диванчик у куті.
— І що ти тут робиш?
— Вирішив, що я не можу дати тобі загинути від власних роздумів.
— Не зрозумів.
— Усе ти зрозумів. Мабуть, уже до таких висновків дійшов у роздумах, що на голову їх не натягнеш.
— По-перше, я нічого й нікуди не збираюсь натягувати.
— А я тут як раз для того, щоб ти когось натягнув, — абсолютно безсоромно повідомляє друг і пхикає.
— Я тобі вже сказав, куди йти.
— Ти занадто злий. Агов, свято ж. Ти вже написав бажання, щоб його втопити в шампанському й випити?
— А ти як лікар не вважаєш цю тенденцію безглуздою? Як багато апендицитів тобі доводилося вирізати в новорічну ніч?
— Жодного. У нас цими питаннями займається Петрович. Він щороку в новорічну ніч чергує.
— Навіщо ви так із ним?
— А він сам не хоче з дружиною святкувати. На Різдво, до речі, він теж цього року брав собі чергування.
— Ти реально навіщо сюди прийшов?
— Так я тобі серйозно вже відповів. Полегшити тобі душу.
— Ти лікар, а не батюшка.
— О боже, я думав, що ти хоча б скажеш, хірург, а не психолог. Чому батюшка? Про це треба поговорити. Точно тобі кажу! Як лікар.