Гайді. Гайді. Пригоди тривають - Йоханна Спірі

всі линви, що були з’єднані з різними дзвониками: для кожної прислуги свій дзвоник. Усі в домі заметалися спросонку, похапцем та навиворіт одягалися, бо вважали, що злісний привид напав на самого господаря, і той кличе на допомогу. Слуги збігалися в їдальню, і кожен був одягнений химерніше за іншого. Всі здивовано витріщалися на господаря, бо той зайшов свіжий та бадьорий і зовсім не виглядав на до смерті переляканого привидом. Йоганна відразу було відправлено підготувати до від’їзду коней та карету й під’їхати до парадного входу. Тінетта отримала завдання розбудити Гайді та підготувати її до подорожі. Себастян мав піти в дім, де служила тітка Дора, і привести її до Зеземанна. Тим часом в їдальню зайшла панна Роттенмаєр: одягнена вона була бездоганно, от тільки чепчик вдягнула задом наперед, так що здалеку виглядало ніби в неї вивернута за спину голова. Пан Зеземанн дивно глянув на «ранню пташку» й одразу почав давати вказівки. Управителька має негайно спакувати у валізу всі речі, які належать швейцарській дитині, так господар зазвичай називав Гайді, бо її ім’я звучало для нього дещо незвично. Крім того туди ж потрібно спакувати й частину Клариних речей, бо дитина має мати всього достатньо. Все мусить бути зроблено миттю.

Панна Роттенмаєр від несподіванки заклякла, як соляний стовп, і тільки витріщалася на хазяїна. Вона ж бо дуже сподівалася, що він хоче їй особисто довірити історію про жахливі нічні пригоди, коли уздрів привида. Проте замість цікавої оповіді, яку за дня набагато приємніше послухати, аніж, скажімо, ввечері, бо тоді моторошно — цілковито прозаїчне та ще й трудомістке завдання!? Управителька ніяк не могла оговтатися, кліпала очима та не могла зрушити з місця. Вона все ще очікувала якихось пояснень.

Але господар нічого пояснювати не хотів, а просто встав і, залишивши панну Роттенмаєр стояти посеред кімнати, пішов до Клари. Як він і підозрював — метушня в домі не пройшла непомітно для доньки: вона прокинулася й прислуховуючись до шуму в коридорі та кімнатах, намагалася зрозуміти, що би це все могло означати. Татко присів на крайчик її постелі й розповів усе: привид, який з’являвся у них в домі, — це Гайді, що як встановив лікар, хвора на сомнамбулізм. Вона в такому стані може навіть видертися на дах, а це дуже небезпечно. Тому вирішено негайно відіслати дитину додому, бо брати на себе відповідальність за неї він не може. Клара має зрозуміти, що його рішення єдино правильне і по іншому вчинити не можна. Донька дуже болісно відреагувала на таку звістку та намагалася знайти якесь вирішення проблеми, проте татко твердо дотримувався своєї думки, пообіцяв, правда, що якщо не буде плачів, то наступного року поїде з Кларою до Швейцарії. Тому дівчинка мусила змиритися з неминучим. Вона навіть знайшла собі втіху: попросила, щоб валізу для Гайді принесли в її кімнату, і вона, собі на радість, вказуватиме, що туди покласти. Татко радо погодився на таку пропозицію, бо доньку треба було якось розвеселити, та й дитина піде від них не з порожніми руками. Тим часом Себастян привів тітку Дору і та з нетерпінням очікувала в передпокої, бо не знала навіщо її так рано сюди привели. А раз привели вдосвіта, то, мабуть, трапилось щось надзвичайне. До неї підійшов пан Зеземанн та розповів про стан Гайді, сказав також, що його бажанням є негайно відіслати дитину додому. Тітка була дуже розчарована таким поворотом подій. Вона всього сподівалася, але не такого! Дорка пригадала собі слова старого, якими він їх спровадив із полонини. Сказав, щоб вона більше на очі йому не потрапляла. Тому привести малу старому, забрати її в нього, а потім знову привести, видавалося Дорці не особливо привабливим. Отож, довго не роздумуючи, вона вельми переконливо довела, що сьогодні, на жаль, від’їхати ніяк не може і в найближчі дні теж така зайнята, що не знає чи взагалі зможе поїхати з Франкфурта. Пан Зеземанн зрозумів усе, тому сказав Дорці, що вона може залагоджувати свої справи, він її більше не затримуватиме. Господар велів покликати до себе Себастяна, а коли той прийшов, наказав готуватися до подорожі. Сьогодні лакей має виїхати з дитиною до Базеля, а завтра — привезти її додому. Після чого нехай відразу повертається назад. На словах він передавати не має нічого, бо пан Зеземанн напише листа, в якому все пояснить.

— Головне, Себастяне, — завершив свої настанови пан Зеземанн, — ти маєш виконувати всі накази докладно! Ось на візитці я пишу ім’я та адресу постоялого двору в Базелі. Пред’яви цю візитку, і для дитини дадуть хорошу кімнату. Про себе потурбуєшся сам. Підеш у кімнату малої і міцно позачиняєш там усі вікна. Так позачиняєш, щоб відчинити їх можна було, приклавши чимало зусиль. Коли вона ляже спати, зачиниш вхідні двері знадвору на ключ, бо мала страждає на сомнамбулізм, у чужому помешканні може ненароком скалічитися, як вийде на вулицю вночі. Усе добре зрозумів?

— А-а-а! Так ось воно як, — з подивом відповів Себастян. Йому відразу сяйнув здогад, лакей зрозумів, хто був тим привидом, який усіх так налякав.

— Саме так! А ти — великий страхополох, проте не лише ти такий перепуджений. І не тільки Йоганнес, але й решта всієї веселої компанії — страхопуди! — пан Зеземанн вийшов і попрямував у свій кабінет писати листа Вуєві з полонини.

Себастян знічено стовбичив посередині кімнати та повторював подумки: «Не дав би я цьому боягузові, цьому Йоганнесові заштовхати себе назад у кімнату, а пішов би вслід за білою примарою. Тепер я так завжди робитиму, це вже точно!»

Історія з привидом випарувалася, немов фантом у перших сонячних променях. Все стало на свої місця і було цілком зрозумілим.

У цей час Гайді, зодягнена в святкову сукенку, чекала в своїй кімнаті подальшого розвитку подій, бо нічогісінько не розуміла: Тінетта розбудила її, дістала одяг із шафи і, нічого не пояснюючи, наказала вдягатися. Тінетта ніколи не розмовляла з неотесаною дикункою Гайді, бо вважала це нижчим своєї гідності.

Пан Зеземанн із написаним листом зайшов у їдальню, де парував на столі сніданок, і вигукнув:

— Де дитина?

Покликали Гайді. Коли вона підійшла до господаря,