Трістрам Шенді - Лоренс Стерн

Зенон, Клеанф, Діоген Вавилонський, Діонісій Гераклеот, Антипатр, Панецій і Посидоній серед греків; – Катон, Варрон і Сенека серед римлян; – Пантен, Климент Александрійський і Монтень серед християн, та десятків три дуже добрих, чесних і безтурботних шендіанців, імені яких не згадаю, – всі стверджували, що камзоли їхні зшиті саме так; – ви можете м’яти і зім’яти у них верх, складати його вздовж і впоперек, шарпати і розшарпати на шматки; – словом, можете з нього знущатися скільки вам заманеться, підкладка при цьому нітрохи не постраждає, хоч що б ви з ним витворяли.

Я гадаю по совісті, що і мій камзол зшитий як-небудь так: – адже ніколи нещасному камзолу стільки не діставалося, скільки витерпів мій за останні дев’ять місяців; – а тим часом я заявляю, що підкладка його, – скільки я можу тямити в цій справі, – ні на три пенси не втратила своєї ціни; – трахтах, бух-бах, дінь-дон, як вони мені його обробили спереду і ззаду, косо й криво, вздовж і впоперек! – коли б у моїй підкладці було хоч трохи клейкості, – Господи Боже! давно б уже її було протерто й розтерзано до нитки.

– Ви, панове щомісячні оглядачі! – Як зважилися ви настільки пошматувати і почикрижити мій камзол? – Звідкіля ви знали, що не пошматуєте також і його підкладки?

Від щирого серця і від усієї душі доручаю я вас і діла ваші заступництву істоти, яка нікому з нас зла не зробить, – так хай благословить вас Бог; – а тільки якщо хто-небудь із вас у найближчому місяці вискалить зуби і почне рвати і метати, ганьблячи мене, як робили інші в минулому травні (коли, пам’ятається, погода була дуже жарка), – не прогнівайтеся, якщо я знову спокійно пройду повз вас, – бо я твердо вирішив, поки я живий і пишу (що для мене одне і те ж), ніколи не звертатися до поважних джентльменів із грубішими розмовами або побажаннями, ніж ті, з якими колись дядько Тобі звернувся до мухи, що дзижчала у нього під носом протягом усього обіду: – «Забирайся, – забирайся з богом, бідолахо, – сказав він, – навіщо мені тебе кривдити? Світ великий, у ньому знайдеться доволі місця і для тебе і для мене».

Розділ V

Кожна людина, що розсудливо міркує, мадам, помітивши надзвичайний приплив крові до обличчя мого батька, – внаслідок якого (бо вся кров його тіла, здавалось, як я вже сказав, кинулася йому в обличчя) він почервонів, художницьки й науково висловлюючись, на шість з половиною тонів, якщо не на цілу октаву, густіше натурального свого кольору; – кожна людина, мадам, за винятком дядька Тобі, помітивши це, а також суворо нахмурені брови мого батька та химерно викривлене його тіло під час цієї операції, – дійшла б висновку, що батько мій розлючений; а дійшовши такого висновку, – якщо він любитель гармонії, що її створюють два такі інструменти, настроєні в один тон, – миттю підкрутив би свої струни; – а коли вже сам біс вирвався б на волю – всю п’єсу, мадам, було б зіграно подібно до сіксти Авізона-Скарлатті – con furіa[143] – у нестямі. – Змилосердьтеся! – Яке може мати відношення до гармонії con furіa, – con strepіto[144] – або інше сум’яття, хоч як би воно називалося?

Кожна людина, повторюю, мадам, за винятком дядька Тобі, що по доброті сердечній тлумачив кожен рух тіла в найсприятливішому сенсі, який тільки воно допускало, дійшов би висновку, що батько мій розгніваний, і на додачу засудив би його. Дядько Тобі засудив тільки кравця, що зробив так низько кишеню; – ось чому він спокійно сидів, аж поки батькові моєму вдалося дістати хустку, і ввесь час із невимовною доброзичливістю дивився йому в обличчя, – мій батько нарешті заговорив, ведучи далі свою мову.

Розділ VІ

«Які величезні армії були у вас у Фландрії!»

– Брате Тобі, – сказав мій батько, – я вважаю тебе чесною людиною, добрішої і прямодушнішої якої Бог іще не створював; – і не твоя провина, що всі діти, які були, будуть, можуть бути або мають бути зачаті, з’являються на світ головою вперед; – але повір мені, дорогий Тобі, випадковостей, які неминуче їх підстерігають у хвилину зачаття, – хоча вони, по-моєму, цілком заслуговують на уважне ставлення, – а також небезпек і перешкод, якими бувають оточені наші діти після того, як вони вийшли на світ, більш ніж достатньо, – немає чого тому піддавати їх непотрібним небезпекам ще і в той час, коли вони туди виходять. – Хіба ці небезпеки, – сказав дядько Тобі, кладучи батькові руку на коліно й допитливо дивлячись йому у вічі, очікуючи відповіді, – хіба ці небезпеки нині збільшилися, брате, в порівнянні з минулим часом? – Братику Тобі, – відповів батько, – тільки б дитина була чесно зачата, народилася живою та здоровою й мати оклигала після пологів, – а далі предки наші ніколи не заглядали. – Дядько Тобі миттєво прибрав руку з коліна мого батька, м’яко відкинувся на спинку крісла, задер голову настільки, щоб бачити карниз біля стелі, після чого, наказавши ланитним своїм м’язам уздовж щік і кільцевому м’язу навколо губ виконати їх обов’язок, – став насвистувати Ліллібуллеро.

Розділ VІІ

Поки дядько Тобі насвистував моєму батькові Ліллібуллеро, лікар Слоп несамовито тупав ногами, на всі заставки лаючи та проклинаючи Обадію. – Вам було б дуже корисно його послухати, сер, це назавжди б вас вилікувало від паскудної звички лаятися. – Ось чому я вирішив розповісти вам усе, як було.

Служниця лікаря Слопа, вручаючи Обадії зелений байковий мішок з інструментами свого пана, дуже настійно просила просунути голову й одну руку через вірьовки, так, аби в дорозі мішок висів у нього через плече; для цього, розв’язавши петлю, щоб подовжити вірьовки, вона без подальшого клопоту допомогла його приладнати. Проте отвір мішка виявився тоді якоюсь мірою незахищеним; побоюючись, аби при тій швидкості, яку Обадія погрожував розвинути, скачучи назад, що-небудь не випало з мішка, вони вирішили знову його зняти і з великою ретельністю й сумлінністю міцно зв’язали обидва кінці вірьовки (стягнувши ними спочатку отвір мішка) за допомогою півдюжини тугих вузлів, кожен із яких Обадія для більшої надійності закрутив і затягнув з усієї сили.

Мети, яку собі поставили Обадія і служниця, було таким чином досягнуто, але це не допомогло проти інших зол, ні ним, ні нею не передбачених. Хоч як