Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Мій батько ставився до Обадії з великою повагою і терпіти не міг слухати, коли його лаяли таким чином, – він, крім того, ставився з деякою пошаною до самого себе – і теж не переносив, коли з ним обходились образливо.
Якби обрізав собі лікар Слоп що-небудь інше, тільки не великий палець – батько залишив би це без уваги – взяла б гору його розсудливість; але у становищі, що склалося, він вирішив узяти реванш.
– Малі прокляття, лікарю Слоп, при великих невдачах, – сказав батько (висловивши спершу лікареві співчуття з нагоди нещастя, що спіткало його), – лише марна трата наших сил і душевного здоров’я. – Я з вами згоден, – відповів лікар Слоп. – Це однаково що стріляти бекасинником по бастіону, – зауважив дядько Тобі (переставши насвистувати). – Такі прокляття, – вів далі батько, – тільки хвилюють вашу кров – не приносячи нам ніякого полегшення; – що стосується мене, то я рідко сварюсь або проклинаю – я вважаю, що це погано, – але якщо вже ненароком це зі мною трапляється, я зазвичай настільки зберігаю цілковите самовладання (– Правильно, – сказав дядько Тобі), що примушую лайку служити моїм цілям – тобто я сварюся, аж поки відчую полегшення. Втім, людина мудра та справедлива завжди намагатиметься розміряти кількість жовчі, якій вона дає таким чином вихід, не лише з мірою свого збудження – але також із величиною та зловмисністю обрáзи, на яку жовч її має вилитися. – Тільки умисні обрáзи завдають болю, – зауважив дядько Тобі. – З цієї причини, – вів далі батько з істинно сервантесівською поважністю, – я сповнений найбільшої пошани до одного джентльмена, який, не покладаючись на свою помірність у цій справі, сів і вигадав (на дозвіллі, звичайно) формули проклять, відповідних для будь-якого випадку, з яким міг він зустрітися, починаючи від найнезначніших і до найтяжчих із образ, – формули ці були ним ретельно зважені, і він міг на них покластися, чому і тримав завжди під рукою на каміні, готовими до вживання. – Я ніколи не припускав, – мовив лікар Слоп, – щоб така річ могла кому-небудь спасти на думку, – а ще менш, аби вона була ким-небудь здійснена. – Даруйте, будь ласка, – відповів батько: – ще сьогодні вранці я читав один із таких творів братові Тобі, коли він розливав чай, – щоправда, я ним не скористався – він лежить онде на полиці над моєю головою; – але якщо пам’ять мене не зраджує, річ ця занадто сильна для порізу пальця. – Зовсім ні, – сказав лікар Слоп. – Дідько б забрав цього неробу. – У такому разі, – відповів батько, – документ увесь до ваших послуг, лікарю Слоп, – за умови, що ви його прочитаєте вголос. – З цими словами він підвівся і дістав формулу відлучення римської церкви (батькові моєму, аматорові колекціонувати курйози, вдалося дістати копію з неї з церковної книги Рочестерського собору), написану єпископом Ернульфом. – З виразом граничної серйозності в погляді та в голосі, здатним розчулити самого Ернульфа, – він вручив її лікареві Слопу. – Лікар Слоп обмотав свій палець кутиком носової хустки і з перекошеним обличчям, але ні про що не підозрюючи, прочитав уголос таке – дядько Тобі тим часом з усієї сили насвистував Ліллібуллеро.
Розділ XІ
Textus de Ecclesіa Roffensі, per Ernulfum Epіscopum
CAPUT XXV
Excommunіcatіo[148]
Рочестерська збірка, складена єпископом Ернульфом
Відлучення
«Владою всемогутнього Бога, Отця, Сина і Духа Святого, й усіх святих, святої і непорочної Богородиці Діви Марії». Я гадаю, немає необхідності читати вголос, – сказав лікар Слоп, опускаючи папір собі на коліна і звертаючись до мого батька, – адже ви його зовсім нещодавно читали, сер, – а капітан Шенді, мабуть, не дуже схильний слухати – я спокійно можу тому прочитати його сам собі. – Це суперечить нашій домовленості, – не погодився батько, – а крім того, там є щось настільки навіжене, особливо в останній частині, що мені було б шкода позбутися задоволення прослухати повторно. – Лікареві Слопу це зовсім не подобалося, – але оскільки дядько Тобі висловив у цю хвилину готовність припинити свист і прочитати документ сам, – то лікар Слоп вирішив, що краще вже він читатиме під прикриттям свисту дядька Тобі – ніж надасть це дядькові Тобі без такого супроводу; – і ось, піднявши папір вище і тримаючи його на рівні обличчя, щоб приховати свою досаду, – він прочитав уголос таке – а дядько Тобі продовжував насвистувати Ліллібуллеро, хоча і не так голосно, як раніше.
«Владою всемогутнього Бога, Отця, Сина і Духа Святого, і непорочної Богородиці Діви Марії, й усіх небесних сил, ангелів, архангелів, престолів, панувань, володарювань, херувимів і серафимів, і всіх святих патріархів, пророків, і всіх святих апостолів і євангелістів, і святих праведників, які одні тільки удостоєні співати перед лицем Агнця новий гімн, і святих мучеників, і святих сповідників, і святих дів, і всіх святих і обранців Божих, – нехай буде він (Обадія) проклятий (за те, що зав’язав ці вузли). – Відлучаємо лиходія і грішника та проклинаємо і виганяємо за поріг святої церкви всемогутнього Бога, аби його віддано було на вічні муки з Дафаном і Авіроном і з усіма, хто говорить Господові Богові: одійди від нас, бо ми не хочемо знати шляхів твоїх. І як вогонь загашається водою, так нехай загасне світло його до скону віків, якщо він (Обадія) не покається (у тому, що зав’язав вузли) і не загладить (провини своєї). Амінь.
«Нехай прокляне його Бог Отець, що створив людину! – Нехай прокляне його Син Божий, що постраждав за нас! – Нехай прокляне його (Обадію) Дух Святий, посланий нам у святому хрещенні! – Нехай прокляне його святий хрест, на який зійшов заради нашого порятунку Христос, восторжествувавши над ворогом своїм!
«Нехай прокляне його свята Богородиця і Приснодіва Марія! – Нехай прокляне його святий Михайло, заступник святих душ! – Нехай проклянуть його всі ангели і архангели, начала і влада й усі воїнства небесні». (Наші воїнства у Фландрії були ач які вдатні на
