Трістрам Шенді - Лоренс Стерн
Оскільки Обадія був одружений і мав трьох дітей – мерзенність розпусти і багато інших поганих політичних наслідків цього деренчання жодного разу не спали йому на думку, – однак у нього було своє заперечення, особистого характеру, яке він вважав особливо вагомим, як це часто буває з найбільшими патріотами, – «Бідолашний хлопець, сер, не в змозі був чути власний свист».
Розділ VІІІ
Над усією інструментальною музикою, яку він із собою віз, Обадія віддавав перевагу музиці духовій, – тому йому довелося ґрунтовно поміркувати, придумуючи, як би поставити себе в такі умови, щоб можна було нею насолоджуватися.
В усіх утрудненнях (за винятком музичних), із яких можна виплутатися за допомогою шматка вірьовки, – ніщо не спадає нам на думку з такою легкістю, як шнурок на нашому капелюсі: – філософія цього явища цілком очевидна – я не вважаю за потрібне в неї заглиблюватися.
Оскільки випадок Обадії був мішаний, – зауважте, панове, – я кажу: мішаний; бо він був гінекологічний, – кошільічний, клістиричний, папістичний і – оскільки в справі брав участь упряжний кінь – кабалістичний – і лише частково мелодичний, – Обадія без усякого вагання скористався першим засобом, що нагодився йому: – схопивши однією рукою мішок із інструментами і міцно його затиснувши в ній, він уклав у зуби великим і вказівним пальцями іншої руки кінчик шнурка зі свого капелюха і спустив цю руку до середини шнурка, – після чого міцно перев’язав мішок навхрест із одного кінця до другого (як ми ув’язуємо скриню) такою безліччю переплутаних на всі боки оборотів з тугими вузлами скрізь, де шнурки схрещувалися, – що лікарю Слопу знадобилося б, принаймні, три п’ятих терпіння Іова, щоб усе це розмотати. – Я по совісті гадаю, що якби тільки Природа виявила, як із нею це буває, спритність і схильна була до такого змагання – і лікар Слоп чесно почав би його разом із нею, – немає на світі людини, яка, бачачи мішок і все, що з ним проробив Обадія, – а також знаючи, яку величезну швидкість здатна розвинути, коли вона вважає за потрібне, ця богиня, – зберіг би в думці своїй щонайменший сумнів – хто з них вийде переможцем. Моя мати, мадам, безумовно розродилась би скоріше, ніж зелений мішок, – на двадцять вузлів принаймні. – Іграшка нікчемних випадковостей – ось хто ти, Трістрам Шенді! і завжди таким будеш! Якби змагання це для блага твого відбулось, а було п’ятдесят шансів проти одного, що воно відбудеться, – справи твої не були б такі придавлені (принаймні, внаслідок придавленості твого носа), як вийшло насправді; так само благополуччя дому твого та можливості його домогтися, що так часто тобі випадали протягом твого життя, не були б так часто, так прикро, так ганебно, так безповоротно упущені, – як ти вимушений був їх упустити; – але все це закінчено, – все, окрім звіту про них, який, проте, не може бути зроблено допитливим читачам, аж поки я з’явлюся на світ.
Розділ ІX
Великі уми сходяться: ледве тільки лікар Слоп кинув погляд на свій мішок (що він зробив не перш, ніж суперечка з дядьком Тобі про повивальне мистецтво йому про нього нагадала) – як ця сама думка прийшла йому в голову. – Слава Богу, – сказав він (сам до себе), – що місіс Шенді так важко доводиться, – інакше вона встигла б сім разів народити раніше, ніж половина цих вузлів могла бути розв’язана. – Але тут потрібно розрізняти – думка ця тільки плавала в голові лікаря Слопа, без вітрил і без баласту, як просте припущення, мільйони таких думок, як відомо вашій милості, щодня спокійно плавають у тонкій рідині людського розуміння, не виносячись ні вперед, ні назад, аж поки який-небудь легкий порив пристрасті або користі прижене їх до того чи іншого краю.
Раптовий тупіт у кімнаті нагорі, біля ліжка моєї матері, зробив припущенню доктора послугу, про яку я говорю. – От нещастя, – мовив лікар Слоп; – якщо я не покваплюся, зі мною дійсно так і станеться, як я припустив.
Розділ X
У випадку вузлів, – я передусім не бажав би бути зрозумілим так, ніби я під ними маю на увазі затяжні петлі, – тому що впродовж «мого життя і думок» – думки мої про них доречніше буде висловити, коли я торкнуся катастрофи з моїм двоюрідним дідом, містером Гаммондом Шенді, – маленькою людиною, – але з багатою фантазією: – він уплутався в змову герцога Монмута;[145] – я також не маю тут на увазі вузлів того особливого виду, які називаються бантами; – для їх розв’язування вимагається так мало спритності, мистецтва або терпіння, що говорити про них було б нижче моєї гідності. – Ні, під вузлами, про які я веду мову, повірте мені, ваші преподобія, я розумію добротні, чесні, диявольськи тугі, міцні вузли, затягнуті bona fіde,[146] як це зробив Обадія, – вузли, в яких немає ніякої хитрості, на зразок здвоювання вірьовки та протягування обох її кінців через annulus[147] чи петлю, утворену вторинним їх сплетенням, – аби їх можна було спустити і розв’язати за допомогою – Сподіваюся, ви мене розумієте.
Отже, у випадку цих вузлів і різних перешкод, які, з дозволу ваших преподобій, вони кидають нам під ноги на життєвому шляху, – кожна нетерпляча людина може вихопити свій складаний ніж і їх розрізати. – Це неправильно. Повірте, панове, найбездоганніший спосіб, приписуваний нам і розумом і совістю, – прикласти до них наші зуби або наші пальці. – Лікар Слоп утратив свої зуби, – улюблений його інструмент, коли він одного дня, при важких пологах, витягаючи його, невірно направив або погано приладнав, – улюблений його інструмент, невдало ковзнувши, вибив докторові руків’ям три кращі зуби; – він спробував було пустити в хід пальці – та ба! нігті на його вказівних і великих пальцях були коротко обстрижені. – Дідько б його забрав! Я ніяк не можу з ним упоратися, – закричав лікар Слоп. – Тупіт над головою біля ліжка моєї матері посилився. – Чума б його напала,
