Химера - Михайло Савович Масютко

— … Ми перейшли на метод перевиховання в’язнів, і він приносить значно кращі результати, — говорили вони.

Дніпряни, 1975

«Волокуша» — це не винахід чекістів. Це спосіб, знаний ще з найдавніших часів. Ним користувалися ще античні греки у війні проти троянців. Користувалися ним і польські конфедерати в боротьбі проти непокірних козаків та українських повстанців. Але тоді цей спосіб був надто жорстокий. Він був просто-таки надзвірячою дією переможців проти подоланих ворогів. Суть його полягала в тому, що переможеного ворога прив’язували до хвоста норовистого коня і пускали в степ. Кінь носився з такою волокушею, доки на шнуру не лишалися самі маслачки.

Це жорстокий спосіб, нелюдяний. А головне, що суть його полягає не в перевихованні людини, а в звірячій розправі над нею, в лютій помсті. Тому чекістські вихователі, які в своїх діях керуються засадами комуністичної моралі, не могли цей спосіб перенести в свою практику таким, яким він був у античні та середньовічні часи. До того ж він і не раціональний, і не рентабельний, бо до кінського хвоста можна прив’язати всього лише одну «волокушу».

Чекістська «волокуша» має вигляд інакший. Коня запрягають у такі сани, ззаду яких прибито рейку. А до тієї рейки прив’язують кілька (три, а то й чотири) мотузків (бєчовок). До саней «злосних отказчиків» ведуть наглядачі, а тих, що не хочуть йти, тягнуть за ноги. Усіх цих «злосних одказчиків» прив’язують мотузками за ноги до саней. Відтак, коли всіх женуть на роботу, кінь тягне «одказчиків» з-заду колони до місця праці. Там їх відв’язують і вони сидять увесь робітний день, не поворухнувши й пальцем, не рухаються вони й тоді, коли бригадир лупцює їх уламком дошки чи держаком лопати.

Спосіб цей мало ефективний у «виховному» плані. Скільки не тягай «волокушею» «злосного одказчика», він все одно сам ніколи не візьметься за роботу. Перевага хіба тільки та, що можна записати кількість «людиновиходів».

Ефект буває тоді, коли сани потрапляють на великі брили, розкидані вибухом амоналу, мерзлої породи. Тоді прив’язаним до саней «злосним отказчикам» буває непереливки. А трапляється й так, що голова «одказчика», затиснена камінням, відривається від тіла. Тіло продовжує волочитися, рясно поливаючи теплою кров’ю холодну землю, а голова з роззявленим ротом і витріщеними очима залишається між камінням.

Така «волокуша» дає значний «виховний» ефект — довго не з’являються нові «злосні одказчики».

Дніпряни, 1975

«Ласточка» — це вже не бочка і не волокуша, які міг придумати всякий чекіст. Винахідник «ласточки» виказав і знання анатомії людського тіла, і знання механіки, і дотепність винаходу.

Чому ця тортура називається «ласточкою», такою лас-кавою поетичною назвою? Не знаю. Можливо тому, що основне знаряддя її—довгий шмат цупкого брезента — скидається на ластівчине крило, а можливо тому, що жертва мусить літати над землею так низько, як літають ластівки перед дощем.

А втім, цю назву придумав не сам винахідник і навіть не чекісти, виконавці винаходу. Назву цій тортурі дали жертви її, сміючись зі своєї долі. Чекісти мають іншу назву цій тортурі, та я її не знаю.

Людину ставлять посеред кімнати, де над головою звисає вмурований у стелю гак, розкручують брезент, форми ластівчиного крила, який на широкому кінці має рукави, а на обох краях його вшито залізні кільця. До вузького кінця приторочено ще й ремінь.

Накидають брезент на спину і всувають руки в рукави. Верхнє кільце має бути між плечима, якраз проти потилиці. Чекісти це добре знають і добре пильнують за тим, щоб кільце не збочило, бо тоді вийде тортура неповноцінною. Коли руки засунули в рукави і направили кільце, тоді починають обмотувати людину брезентом — «ласточкою» від гори до низу, від плечей до щиколоток. Руки у рукавах також попадають під брезент так, що людина не тільки не може підняти руку, а й не може пальцем поворухнути. Над щиколотками край брезенту зав’язують ремінцем, і вже перед чекістами не людська фігура, а мумія або сповита дитина. У такому сповитку людина не має у ногах опори, її можна штовхнути пальцем і вона впаде. Такий сповиток паралізує дії рук, падаючи, людина не спроможна захистити свою голову від ударів об цементну підлоіу

Коли «мумія» готова, тоді прив’язують за гак шнура й протягають його крізь обидва кільця на» ласточці» Нижній край шнура намотує собі на руку чекіст й упирається добре ногами, другий чекіст штовхає жертву в спину. Людина падає як колода. Та до самої підлоги тіло не долітає. За двадцять сантиметрів до землі шнур натягається і в один момент скручує тіло в підкову. Тоді тріщить хребет і кров б’є через вуха, рот і ніс. Якщо вам в останній момент ваш інстинкт підказав задерти голову догори, обличчя ваше залишиться ціле. Якщо ні — ніс ваш буде розчавлений, зуби повилітають, а то й потрощаться ваші щелепи.

На таких тортурах, крім чекістів, буває присутній також табірний лікар. Табірний лікар добрий знавець усіх тортур і тих наслідків, які вони завдають. Після першого поштовху табірний лікар підходить до жертви й оглядає її. Він наказує чекістам повторити або й третій раз штовхнути, якщо жертва виказує занадто багато ознак життя.

«Ласточка» — чекістська кара, розрахована на смертний кінець. Табірному в’язню, виснаженому працею понад людську силу та голодом, достатньо одного поштовху, щоб він ніколи не став на ноги.

Мені пощастило. Я після двох поштовхів під тортурою «ласточки» залишився живий, а за півроку став на ноги. Врятувала мене дужа сила в моєму молодому тілі та ще те, що я не надто був виснажений голодом.

Потрапив я під «ласточку» за особливих обставин. А втім, чогось особливого не було. Багато в’язнів попадає під «ласточку» за подібні вчинки.

Наша бригада довбала дірки у вічній мерзлоті під вибухівку.