У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

житті (згадаймо безгрішне зачаття). У багатьох народів збережена дівочість була дуже бажаною, а то й необхідною умовою шлюбу. Це стосувалось і шлюбів у нижчих верствах суспільств, і шлюбних союзів, що мали політичне значення — між представниками монарших родин.

Про сакральність дівочої цноти в певні епохи свідчить, на­приклад, якщо не факт, то міф, що Жанні д’Аpк довірили військо, лише переконавшись, що вона й справді діва. В Україні ставлення до незайманості було різним у різні епохи і в різних регіонах. Були періоди досить вільної дошлюбної поведінки молоді. Були й часи, коли цнота нареченої мала суттєве значення.

Французький мандрівник і етнограф Гійом Левассеp де Бо­план досить детально описує мало не прилюдну дефлорацію як кульмінаційний момент українського весілля. Згодом цей звичай відійшов у минуле, але спогади про нього довго лишались у весільних піснях:

Хоч би я та й до ночі ходила, Але я свою цноту доносила.

Український фольклор поетизував дошлюбну цноту. А обійми, цілунки, «любі зітхання», стояння закоханих під вербою до пізньої ночі були природними в період дівування-парубкування. і досі фаянсова статуетка із закоханими у вишиванках, де дівчина з косою схилилася козакові на плече, прикрашає малоросійські серванти і «стінки».

Українські дівчата, принаймні поза Галичиною, не знали засобів запобігання вагітності, і якщо траплялася нецнота, нерідко народжувалися позашлюбні діти. Це обурювало патрі­архальний соціум; тих, хто не беріг дівочості, жорстоко карали. Руйнування патріархального ладу привело до поступової зміни шлюбних та еротичних традицій, змінило ставлення до дівочої незайманості.

У радянські часи не існувало кримінальних чи адміні­стративних переслідувань за втрату дівочої цноти, але цінність її під­тримувалася і лекціями на теми моралі, і брошурами про культуру статевого життя, і всіма табу на зображення еротики в мистецтві, про які ми вже згадували. І далі вважалося, що кожен хлопець мріє одружитися з незайманою дівчиною.

Але про святенництво радянської моралі вже сказано чимало. До того ж за брежнєвської доби неузгодженість теорії та практики стала особливо кричущою. Незайманість упала в ціні і стала від’ємною вартістю. Її відсутність аж ніяк не була перешкодою для шлюбу. Дівчина, що мала дошлюбний статевий досвід, у товаристві ровесників зовсім не вважалася «гнилим товаром». Фізична незайманість по­сту­пово перестала асоціюватися з моральною чистотою жінки. Дівчині так само, як і хлопцеві, громадська мораль дозволила право на пошук супутника життя, визнаючи, що цей шлях може бути і непрямим. Сьогодні український еротичний журнал «Лель» друкує матеріали про те, як мають поводитися хлопець і дівчина, щоб звести до мінімуму неприємності дефлорації та зробити перший сексуальний досвід дівчини незабутнім.

Український еротичний вокабуляр

... Але про це не треба говорити

Ліна Костенко

Як уже говорилося, еротика в українській культурі — це те, про що не говорять, або говорять дуже обережно. Багато понять, так чи інаке пов’язаних з інтимним життям, в український мові не мають словесного вираження. Йдеться не про наукові терміни іноземного походження, так чи інакше пов’язані зі статевим життям, як-от геніталії чи еякуляція. Також не варто скаржитися на брак пестливих слів, якими українці називають одне одного у хвилини ніжності — такі слова увійшли до народних пісень, їхня питома вага чи не більша, ніж в інших мовах. Йдеться про ідіоматичні вирази типу англійських dry day або wrong door тощо. В англійській мові таких ідіом дуже багато, їх багато у французькій та навіть у німецькій мові, якою Ломоносов радив говорити з ворогом, а ніяк не з жінкою. До речі, в російській мові, яка, за тим-таки Ломоносовим, має об’єднати в собі надбання всіх європейських мов, цих понять значно менше. Звісно, і в українській, і в російській мовах дуже багато евфемізмів для позначення статевих органів, статевого акту, мастурбації тощо, але це слова з арсеналу «ненормативної лексики», які мають не стільки еротичне, скільки лайливо-образливе забарвлення. А розмовних, але не грубих, часом жартівливих словесних позначень сексуальних понять практично не вироблено. Можливо, вони існують як надбання певного подружжя, але не як надбання мови. До українського фольклору та класичної літератури еротика пробивається в невеликих дозах, у дуже завуальованому вигляді. Якщо геній англійської літератури В.Шекспіp, за твердженнями текстознавців, увів до розмовної англійської мови 1,5 тис. еротичних термінів, які знає пересічний англофон, забувши про їхнє шекспірівське походження, то українські генії, які дуже багато зробили для піднесення української мови, не збагатили її, одначе, відповідними словами та ідіомами. Це не означає, що українці не знають самих понять, влучно охрещених в інших народів, але ті поняття існують у сфері, про яку «не треба говорити». Постійно виникають проблеми під час перекладу як класичної іноземної літе­ратури (Г.Лоуpенса, наприклад), так і сучасних західних фільмів. Навіть коли відповідні слова в українській мові є, у відтворенні еротичних епізодів західної літератури пе­рекладачі часом намагаються «оцнотливлювати» їх, дотримуючись націо­нальної традиції. О.Забужко, аналізуючи українські та російські переклади 130-го сонета Шекспіра, відзначає українську схильність до «впоєних у кров правил: що пристало, а що не пристало говорити на людях».

Еротичний стереотип українців