У черзі за святою водою - Євгенія Анатоліївна Кононенко

розмови «про те саме». Були місця, де особливо активно обговорювалося те, про що «не говорять», — наприклад, палати лікарень, де навіть викладачки наукового комунізму розповідали, як ото кохалися з чоловіком на розкладному ліжку і як воно поламалося. «Чули б мене мої студенти», — сміялася партійна дама, яку потягло на відвертість.

Були й місця, де не лише точилися балачки, а й провадилися практичні заняття — наприклад, будинки відпочинку й санаторії, де навіть шістдесятилітні старі діви могли втра­тити цноту. Звичайно, загальна курортна розпуста — то ще один із радянських міфів, але для витворення його було чимало підстав.

Уявлення пpо українське село як про царство суворої моралі також має міфологічний характер. Український публіцист кінця ХІХ століття Сергій Подолинський писав про українських дівчат, що сезонно працювали на буряках у південних областях України: «... Вони тікають, біжать на плянтації, тягаються там місяць або два, навчаються пияцтва, розпусти, і вертаються нарешті додому без грошей, обірвані, заморені, нерідко заражені сифілісом». Звичайно, описані явища почалися від кінця того століття, коли внаслідок розвитку аграрного капіталізму патріархальні відносини в українському селі почали руйнуватися.

Отже, еротичну мораль українського суспільства радян­ської доби можна схаpактеpизувати радше як святенницьку, а не, умовно кажучи, «оpвелівську». В часи «перебудови» почали з’являтися публікації про те, що сексуальна насолода є цінністю для чоловіка і жінки. Та для багатьох чоловіків і жінок у радянських сім’ях чи поза ними сексуальні пе­реживання були цінністю ще до того, як про це заговорили друковані органи.

Хоч би якою святенницькою, брехливою, а часом і ко­мічною була радянська еротика, та кохання і в радянські часи вважалося безсумнівною цінністю, головною підставою для створення міцної радянської сім’ї. Звісно, траплялося всяке: заради кар’єри (своєї чи чоловікової) жінки йшли на інтимні зв’язки з тими, хто обіймали високі посади; існувала прихована проституція, «комплексне» обслуговування високих партійців та урядовців, траплялася й «безпартійна» розпуста — підпільні притони та борделі. Але всепереможне кохання залишалося безсумнівною цінністю, і не лише в юному віці. В радянській Україні майже не траплялося шлюбів із розрахунку. Звичайно, до певної міри це було зумовлено тим, що в СРСР майже не існувало багатих людей, з якими можна було би вигідно одружитися. Привілейовані мистецькі, наукові, а особливо номенклатурні кола до­тримувалися певної кастовості в укладанні шлюбів, дівчат і хлопців «із вулиці» намагалися до свого кола не пускати.

А представники «середніх» радянських прошарків зако­хувались і одружувались переважно без розрахунку. Щоправда, чи не єдиним радянським «посагом» була прописка у великих містах, тож дівчата і хлопці із сіл або маленьких містечок, які намучилися, живучи в гуртожитках, справді шукали шлюбу з мешканцями великих міст, щоби разом із матримоніальною вирішити й житлову проблему.

Але все це було дрібницею поряд із великим коханням, у яке вірили. Через невлаштований побут у хлопцеві роботящі руки цінували більше, ніж уміння заробляти гроші — в радянських умовах великих грошей усе одно не заробиш. Тож навіть низькооплачувані радянські женихи були в ціні. Втім, шлюб у радянські часи чомусь уважався значно більшою цінністю для жінок, ніж для чоловіків. Дівчата поспішали вийти заміж якомога раніше, ніби боячись, що не трапиться більше на їхньому шляху жоден інженер із зарплатнею «120 ре без прогресу».

Нині, в перехідний період, за болісного просування ринкових реформ, з’являється новий клас місцевих багатіїв, і відповідно виростають у ціні жінки — не як особистості, а як еротичні об’єкти. «Жінка в наші дні — це також професія», — пише га­зета «Бульвар». Часописи друкують інтерв’ю з повіями, які розповідають про особливості своєї нелегкої роботи. Відкрито кордони, українські дівчата мають умови для пошуку заможних іноземців — і як клієнтів, і як чоловіків. Для молодих жінок 20–30 років відкрилися можливості вигідно продати себе, і багато хто поспішає скористатися з цієї нагоди.

Колишній радянський, а нині американський кінорежисер і письменник Ефроїм Савела в одному з інтерв’ю говорив про переваги радянських жінок над західними — мовляв, радянська жінка жертвує собою заради коханого чоловіка, любить його безкорисливо, не кидає, коли він раптом втрачає свій добробут. Однак є підстави вважати, що покоління молодих пострадянських українок буде іншим.

Західні соціологи, досліджуючи еротику в суспільствах із розвиненими ринковими стосунками, описують, зокрема, тип взаємин між цілком рівноправними чоловіком і жінкою, які однаково забезпечують себе, посідають рівнозначні місця в суспільстві. Зародки таких стосунків також намічаються в сучасній Україні. Якщо хлопець і дівчина матеріально незалежні від батьків, вони намагаються винаймати окреме житло, живуть разом, не поспішаючи реєструвати шлюб. Не поспішають і народжувати дитину. А зважуються створити сім’ю, лише переконавшись як у статевій гармонії, так і в гармонії характерів — основній передумові співіснування двох рівних цивілізованих громадян. Але все-таки на сьогодні в Україні серед тих, кому 20–30, набувають поши­рення еротичні стосунки «дикого капіталізму», коли жінка свідомо погоджується терпіти будь-чий характер та будь-чий секс, аби забезпечити собі добробут. А чоловіки, нездатні такий добробут забезпечити, мають певні проблеми з одруженням. Молоді, гарні, розумні, дотепні й незаможні хлопці вже не є такими бажаними нареченими, як іще десять років тому.

Дівоча цнота як культурний феномен

І я був радий, що така краса

Не марнувалась до моєї з’яви.

Віктор Hебоpак

Здавна анатомічна особливість жіночого організму, яка дає можливість визначити, чи були в дівчини статеві контакти, від­­і­гравала істотну роль не лише в еротичних стосунках, а й у майнових і соціальних відносинах та в релігійному