БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

6. Перфецький віддав рисунок Лоці. Лоці приніс його Себастянові, попросивши - розпакуй конверт, як я уже піду.

На рисунку Анна не виглядала на мертву.

Голова лежить на якомусь горбику, лице погідне, губи не стиснені, ноги ледь підігнуті в колінах догори, одна рука - плавно вздовж тіла, друга - закинена у лікті до голови. Не було властивих мертвим рис - ні твердості, ні в’ялості, ні запалості, ні набряклості, ні навіть гострих зафіксованих кутів. Якби зняти одежу, виглядало би як класична натура в художній академії.

7. Він не міг сприйняти цю Анну за свою. Себастян узагалі не вірив у все існування Анни, якого сам не бачив, - таку вона мала здатність і за життя.

Але, дивлячись на малюнок, відчув себе так само, як на Юра 1914-го.

На Ринку аж до ночі грало дванадцять циганських трубачів із Суботиці. Джин лився з пожежних гідрантів. П’яний Лукач втикав у землю якісь пагони, які росли, аж бачило око. В каналах плавалося і танцювалося. Літали на всіх гойданках і трапеціях.

Коли вже всі поснули надворі, Лукач повів циган, Себастяна, Анну до себе. Цигани ледве встигали пити. Себастян не встигав обнімати Анну, і вона тулилася до музикантів. Потім замовкли труби і почалися співи. Всі співали, як перед шибеницею. Аж ураз протверезіли і згадали все, що знали, і сп’яніли знов - тепер надовго. Вони з Анною хотіли покохатися десь у куті, але не вдавалося, бо вона щоразу верталася ближче до столу, як починалася нова пісня.

На світанку верталися додому і не мали що говорити. За спиною ще галасували солов’ї, а попереду будилися жайворонки. Вони думали, що пролежать до дня з відкритими очима, але заснули, лиш стулилися. Останнє, що здалося Себастянові, - відзавтра почнеться інше життя.

Він прокинувся через дві години і хотів води. Побіг до хати Лукача. Цигани вже повставали і варили кашу на вогні. Були хіба що привітні. Себастян не міг зрозуміти, від чого так близько був уночі. І цілий день чекав ночі.

8. Оглянувши рисунок, Себастян почав думати про те, як штик заходить у тіло.

З того часу він безперервно відчував щось таке. Його колять. Він коле. Шабля розтинає шкіру. Гоїться рана. Йде полем серед ще живих, але вже вбитих. Повільно вмирає від кулі в живіт. Болото під черевиками. Переходи в колоні. Переправи в холодній воді. Гнійні рани прочищають брудними пальцями. Обдерті вояки. Дощівка і багно в окопах. Колеса возів треба підпихати. Рубають дерева на дорогу. Вибухи поряд. Треба лежати. Дерева тріскають. Колони втікачів. Повішені в садах. Повзти у снігах. Вертаються білими горбами чорні постаті. Випалені поля. Запалені очі. Від спання у холоді болять м’язи. Попечені руки. Біль, неспання, холод. Постійні зусилля і напруження, без яких навіть здобування їжі стає нецікавим. Усе це відчувала й Анна. Перший раз у світі - точно так само відчувають двоє.

9. У 1921 році Себастян перестав говорити про війну, хоч його уява була там завжди. Думаючи про щось, він завжди думав про щось інше, як думав.

Але дитині почав розповідати про звірів.

Найбільше йому стало бракувати Франциска.

10. Того ж року помер французький інженер. Як і сподівався - від куріння.

Було вже холоднаво, тому всі вікна були закриті. Комини теж тримали позакриваними шубрами. Французький інженер докурив останню сиґарету вже у ліжку, але не загасив недопалок у попільничці, а встав, не вдягаючи кальсонів, перейшовся через кімнату і кинув сиґарету в піч. Ще попив води просто з відра. Аж тоді влігся спокійненько спати. А в печі було повно паперового непотребу - переважно старі чернетки і записи цілком уже банальних історій (дивно, але після війни таких побільшало, і їх доводилося відкидати - і це при тому, що люди стали значно менше приходити до нотаріальної контори французького інженера: одні історії були не до вимовлення, а інші хотілося переповідати один одному і цілим товариствам). Папір’я зайнялося від недопалка, вигоріло при зачиненому комині, французький інженер солодко помер від чадного газу.

Непрості

1. Сказали, що на похорон прийдуть Непрості. Чому вони не з’являлися всі ті роки, коли були по-справжньому потрібні, ніхто не знав. Видно, це не було потрібно їм. Значить, смерть французького інженера їх цікавить більше, ніж Ялівець під час війни. А може, справжня війна поза Ялівцем була їм цікавішою. Тут, зрештою, не діялося нічого такого, за чим не вслідкував би французький інженер. Якщо вони ще справді прив’язані до Ялівця, то прийдуть для того, щоб зробити дві дії: по-перше, отримати щось, що залишилося від французького інженера, по-друге, залишити когось на його місці. Франциск казав, що вони зацікавлені у деяких людях. Себастянові яскраво згадалося, як Франциск оберігав від них Анну, як говорив про переслідування Непростими їхньої родини. Страх, що хтось може забрати в нього дочку (ще й дочку його Анни), з’являвся - хоча б на кілька хвиль - кожної години. Тепер він став розпростертим і відтискав Себастяна до меж. Треба кудись втікати.

Анна спала, а Себастян тер картоплю і смажив пляцки, щоби взяти у втечу щось доречне.

Тер, смажив і думав щось зовсім інше.

2. непрості - земляні боги. люди, які за допомогою вроджених або набутих знань можуть приносити користь або шкодити комусь. важливо, що є цей пункт - вроджені і набуті. вони щось знають. притому це можна дізнатися. набути. в такому разі непростим можна стати, дізнавшись щось.

а вроджене. їх цікавили Аннині сни. це вроджене чи набуте. сталося від морфію - набуте. але сталося лише у Анни. морфій щось відкрив. значить, вроджене. Анна дещо мені пояснила, я дечого навчився - набуте. Анна казала, що не кожен засвоїв би її науку. мусять бути якісь риси. риси - це головні сюжети. Це інтонації. інтонації роблять голос. щось властиве і незмінне - піддається хіба що імітації. щоб імітувати, потрібно знати. імітація є знанням, тому що знання є імітацією. їх цікавило, що знає Анна про щось, чого вони не дізналися. значить, їх знання не безмежні. їх потрібно їм набувати. нанизувати на риси. непрості різні. набути всіх знань комусь одному