Чінгісхан - Василь Григорович Ян

Чінгісхан відзначався високим зростом і міцною будовою тіла. Мав котячі очі.

Троє вершників швидко їхали стежкою між татарськими юртами. Їхні вовняні плащі розвівались, як крила орлів, що б’ються один з одним. Двоє вартових схрестили списи. Вершники спішилися, скинувши на білий пісок запилені плащі.

Один із прибулих, оправляючи червоний смугастий халат, вигукнув:

— Хай буде благословенне ім’я кагана! Повідомлення особливої важливості!

З ближньої юрти уже вибігли двоє нукерів у синіх шубах з червоними нашивками на рукавах.

— Ми прибули з західної країни, куди їздили послами від великого кагана. Скажи про наш приїзд. Я посол Махмуд-Ялвач.

У жовтому наметі трохи відкрилася шовкова завіска, і звідти прозвучав наказ. Вісім вартових на стежці до намету один за одним повторили:

— Великий каган наказав: «Нехай ідуть».

Троє прибулих схилилися; схрестивши руки на грудях, вони попрямували до намету. Слуга-китаєць пропустив їх; вони ввійшли всередину, не підводячи голови, і опустились на килим.

— Говори! — промовив низький голос.

Махмуд-Ялвач підвів очі. Він побачив суворе темне обличчя з жорстокою рудою бородою. Дві сиві, скручені у вузли коси спадали на широкі плечі. З-під лакованої чорної шапки з величезним ізумрудом пильно вдивлялися зеленкувато-жовті очі.

— Шах Хорезму Алла ед-Дін Мухаммед дуже задоволений твоїми подарунками і запропонованою дружбою. Він охоче погодився дати всякі пільги твоїм купцям. Але він розгнівався…

— Що я назвав його сином?

— Ти, великий, як завжди, вгадав. Шах так розлютився, що моя голова вже ледве трималася на плечах.

Очі кагана примружились і витягнулись вузькими щілинками.

— Ти вже гадав, що тобі буде так? — і каган провів товстим пальцем риску в повітрі.

Цього жесту боялися всі: так Чінгісхан засуджував на страту.

— Я заспокоїв гнів шаха Хорезму, і він надсилає тобі «салям» і листа.

— Ти заспокоїв його гнів? Чим? — голос прозвучав недовірливо. Очі вдивлялись, то розширюючись, то звужуючись.

Махмуд-Ялвач почав докладно розповідати про прийом у шаха Мухаммеда і про те, як уночі до нього прибув великий візир і викликав для таємної бесіди. Говорячи це, він поклав на широку долоню Чінгісхана перлину, одержану від хорезм-шаха, докладно виклав усе, про що говорив з Мухаммедом.

Махмуд-Ялвач відчув, не підводячи очей, що каган пильно вдивляється в нього і намагається проникнути в його затаєні помисли.

— Оце все, що ти почув?

— Коли я що-небудь забув, прости мене, нездару!

Почулося сопіння, каган був задоволений. Він ударив важкою рукою по плечу Махмуд-Ялвача.

— Ти хитрий мусульманин, Махмуде. Ти непогано сказав, нібито моє військо схоже на струмок диму в мороці темної ночі. Нехай шах так і думає! Ввечері приходьте всі троє до мене на обід.

Посли вийшли з намету.

Каган підвівся, високий, сутулуватий, у чорному одязі з грубої парусини, підперезаному широким золотим поясом. Важко ступаючи великими кривуватими ногами в білих замшевих чоботях, він пройшов по намету, відкрив трохи завісу і стежив, як три посли в білих тюрбанах і строкатих халатах сідали на запилених коней і поволі від’їздили.

— Час «великого наказу» (виступу в похід) наблизився. Я почекаю «щасливого місяця».

Чінгісхан не любив спати на лежанках, підігрітих довгим димоходом, на яких спали зніжені китайці, чи на пуховиках, вживаних у мусульманських купців. Каган любив почувати під своїм боком тверду землю, і китайський старий слуга підстелив йому на килимі лише складену вдвоє штуку добре вкатаної товстої повсті.

Звичайно каган одразу засинав. Він часто бачив сни і примушував шаманів чи мудрого свого радника китайця Єлю Чу-цая[83] тлумачити, що ці сни віщують, але їхнім тлумаченням не завжди довіряв, діяв так, як вважав для себе за найкраще.

Прокинувшись на світанку, лежачи під теплою соболевою шубою, каган думав про десятки тисяч своїх воїнів і коней, про найкращий шлях, на якому населення зможе прогодувати його ненажерливу армію, про утримання залишених у Монголії його п’ятисот дружин з їхніми дітьми, рабинями і слугами. Думав він іще про донесення численних лазутчиків, яких він заздалегідь розсилав у ті землі, куди готував похід; думав і про своїх синів, ревнивих і заздрісних один до одного; думав про свої болі в ногах і суглобах, думав і про смерть…

Каган розплющив некліпаючі очі без верхніх він і втупився в одну точку. Він дивився в щілину між полотнищами намету. Синів куточок неба. Зірки вже померкли. Іноді чорніла тінь вартового нукера, який сходив з місця, потім поволі вертався назад.

Одна важка думка часто поверталась до кагана. Напередодні походу на захід