Чінгісхан - Василь Григорович Ян

— «Я не позбавлений відомостей ні про високу ступінь твого сану, ні про великі розміри твого могутнього царства. Мене повідомлено про те, що твоя шахська величність шанована в більшій частині держав всесвіту. Тому я вважаю за свій обов’язок укріпити зв’язки дружби з тобою, шах Хорезму, бо ти для мене такий самий дорогий, як улюблений син[79] з моїх синів…»

— Син? Як ти сказав — син? — вигукнув, отямившись, шах. Він поклав долоню на костяне руків’я кинджала за поясом і, пригнувшись, уп’явся очима в посла.

— «… Так само ти знаєш, — продовжував спокійно той, — що я скорив царство китайське, захопивши його головну північну столицю, і також приєднав ту частину земель, яка лежить у сусідстві з твоїми володіннями…»

Шах похитав головою і почав намотувати на палець з алмазним перснем чорний завиток бороди.

— «… Ти краще, ніж будь-хто, знаєш, що належні мені землі є таборами моїх непереможних воїнів і повні срібних рудників. Мої багатющі землі виробляють різні продукти у великій кількості. Тому для мене нема ніякої потреби вирушати за мої межі з метою добувати собі здобич. Великий шах, якщо ти визнаєш за корисне, щоб кожний з нас відкрив вільний доступ на свої землі купцям другої сторони, то це буде вигідним для нас обох, і ми обоє знайдемо в цьому велике задоволення».

Всі троє послів мовчки чекали відповіді повелителя західних мусульманських країн на лист володаря кочового сходу. Хорезм-шах сидів нерухомо. Глянувши на великого візира, він ліниво махнув рукою, прикрашеною золотими браслетами.

Великий візир урочисто прийняв послання Чінгісхана. Він підвів очі на Мухаммеда, і той знову махнув рукою, наче відганяв надокучливу муху. Тоді візир, нахилившись, тихо сказав старшому послові Махмуд-Ялвачу:

— Височайший прийом закінчено. Падишах тепер віддаватиме високу милість іншим, приймаючи невідкладних прохачів.

Три посли підвелись і, не обертаючись, шанобливо позадкували до вхідних дверей, потім вийшли до другої приймальні. Тут їх наздогнав візир і шепнув Махмуд— Ялвачу:

— Чекай мене опівночі!

Не кажи, що сильний, — натрапиш на ще сильнішого. Не кажи, що хитрий, — натрапиш на ще хитрішого.

Вночі мовчазний слуга вивів Махмуд-Ялвача із заміського палацу, де спинилися монгольські посли. Верхові коні чекали під старим платаном. У місячному світлі Махмуд-Ялвач упізнав серед вершників великого візира.

— Ти поїдеш за мною, — сказав він. — Сідай на коня.

Вони проїхали темними провулками через усю затихлу Бухару і спинилися біля глухої стіни з залізними дверима. На умовний стук двері безшумно прочинилися. Там стояв похмурий воїн у кольчузі та шоломі, і в місячному світлі він здавався вилитим із срібла. Махмуд-Ялвач, простуючи за візиром, пройшов сад з басейнами, де дрімали лебеді і в альтанках над водою було чути шепотіння жіночих голосів.

Він піднявся на терасу химерної альтанки. За важкою завісою була маленька кімната, оббита узорчатими тканинами. У високих срібних свічниках, потріскуючи, горіли товсті воскові свічки. На шовкових подушках сидів шах Мухаммед у строкатому халаті з кашмірської шалі.

— Сядь ближче! — сказав шах, вислухавши привітання гостя. — Я хочу поговорити з тобою наодинці про важливі для мене справи. Ти значишся моїм підданцем, — адже ти родом із Хорезму, з мого міста Гурганджа? Ти правовірний мусульманин, а не якийсь нечестивий язичник, і ти повинен, зараз же мені довести, що ти душею, розумом і ділами перебуваєш на боці всіх правовірних, а не продався ворогам ісламу.

— Це все вірно, мій падишах! Я родом з Гурганджа, — відповів Махмуд-Ялвач, стаючи на коліна біля ніг Мухаммеда. — Я слухаю шанобливо і з острахом слова шахської величності і радий послужити всім моїм життям володареві земель ісламу.

— Якщо ти будеш правдиво відповідати на всі мої запитання, то я щедро віддячу тобі. Ось запорука того, що моя обіцянка буде виконана, — шах вирвав із золотого браслета велику перлину і простягнув її послові. — Але пам’ятай, що коли ти виявишся брехуном і зрадником, то вже завтра не побачиш сонця.

— Що я повинен зробити? Я корюся, падишах!

— Я хочу через тебе все дізнатися про татарського кагана Чінгісхана. Я хочу, щоб ти став» при ньому моїм оком і моїм вухом. Я хочу, щоб ти надсилав мені з вірною людиною листи, терміново сповіщаючи, що робить Чінгісхан, що він замислив, куди готує похід. Присягнися, що ти це виконаєш!

— Аллах свідок, що я служу і служитиму тобі, мій падишах! — сказав Махмуд-Ялвач і торкнувся руками бороди.

— Ти побудеш тут ще добу, щоб розповісти моєму літописцеві Мірзі-Юсуфу все, що ти знаєш про Чінгісхана, — звідки він з’явився, які він провадив війни і як він став володарем усіх татар.

— Я це розповім, мій государю!

— Чінгісхан твердить, нібито він тепер повелитель могутнього Китаю і що він захопив навіть його столицю. Чи дійсно це так, чи все це пусті хвастощі?

— Клянуся, що це сама істина! — відповів Махмуд. — Справа такої великої ваги не може лишатися таємною. Незабаром, государю, і ти переконаєшся, що все це правда.

— Припустімо навіть, що це так, — сказав шах. — Але ти знаєш величезні розміри моїх володінь і які численні мої