Марія Стюарт - Стефан Цвейг

він, Henricus, Rex Scotiae, нічого не знає, сидить у покоях королеви до першої, до другої години ночі, хоча такої пори дружина має бути зі своїм чоловіком, а влада Ріцціо зростає день у день тією самою мірою, якою влада Дарнлі зменшується на очах в усього двору. Дарнлі, — можливо, слушно, — пояснює відмову Марії Стюарт дати йому право урядувати разом із нею, дати matrimonial crown, впливом Ріцціо, і вже цього було б досить, щоб розпалити ненависть ображеного і позбавленого внутрішньої шляхетності чоловіка. Але лорди капають ще пекучішу отруту у відкриту рану його марнославства, роз’ятрюють найболючішу рану Дарнлі, б’ють по його чоловічій честі. Завдяки різноманітним натякам лорди пробуджують у ньому підозру, що Ріцціо поділяє з королевою не тільки стіл, а й ліжко. В це припущення, яке саме по собі годі довести, озлоблений Дарнлі вірить надто вже з великою охотою внаслідок обставини, що Марія Стюарт останнім часом дедалі частіше відмовляє йому як дружина. Може, це тому, виникає страхітлива думка, що вона віддає перевагу тому чорношкірому музикантові? Ображене честолюбство, яке не має мужності для відкритої і виразної скарги, завжди легко піддається підозрі, натура, яка не довіряє сама собі, швидко не довірятиме будь-кому іншому. Лордам не треба дуже довго й під’юджувати Дарнлі, щоб збити його з пантелику й озлобити. Невдовзі Дарнлі вже твердо переконаний, що «йому заподіяно найтяжчу ганьбу, яка може спіткати чоловіка». Отож сталася неймовірна по­дія: король виступив на чолі змови проти своєї дружини, проти королеви.

Ніколи не довели й не доведуть, що дрібний темношкірий музикант Давід Ріцціо справді став коханцем Марії Стюарт. Але саме відкрита прихильність, яку королева перед усім двором засвідчувала своєму таємному писареві, найенергійніше промовляє проти такої підозри. Навіть припустивши, що між духовною близькістю чоловіка і жінки і фізичним зв’язком пролягає лише вузенька межа, яку інколи спромагаються перескочити якась неспокійна хвилина, напружений жест, Марія Стюарт, тоді вже вагітна, засвідчує таку впевненість і безтурботність своєї королівської приязні до Ріцціо, що їх справжня перелюбниця не демонструвала б ніколи. Якби Марія Стюарт справді перебувала в недозволених стосунках із Ріцціо, її першим і найприроднішим бажанням було б намагання уникати всього, що видавалося б підозрілим; вона б не сиділа з ним до пізнього ранку в своїх покоях, граючи на музичних інструментах і в карти, не лишалася б із ним сама в робочому кабінеті під час писання дипломатичних листів. Але, як і у випадку з Шастеляром, і цього разу саме прихильне ставлення Марії Стюарт, її зневага до on dit, до пліток, її владна піднесеність над усіма балачками й чутками, її природна невимушеність стали небезпекою. Майже завжди необережність і сміливість поєднуються в одному характері як небезпека і чеснота, немов лицьовий і зворотний боки однієї монети: тільки боягузи й невпевнені бояться подоби провини і діють обережно та обраховано.

Але, хоч яка лиха та безглузда, чутка, поширена про жінку, розійшовшись, уже не зникає. З вуст до вуст її передають далі, і кожен звук породжує цікавість. Навіть через пів­сто­річчя Генріх IV повірив у ту обмову і глузував із Якова VI, англійського короля, сина, якого тоді Марія Стюарт носила в своєму лоні, мовляв, його, власне, годилося назвати Соломоном, бо, як і Соломон, він син Давида. Слава Марії Стюарт удруге зазнає тяжкої шкоди, проте не через її провину, а вна­слідок необережності.

Змовники, які підбурювали Дарнлі, й самі не вірили у власну вигадку, і про це свідчить і те, що через два роки вони врочисто проголосили королем Яковом VI цього начебто бастарда. Потомку перелюбниці і зайшлого музиканта ті зарозумілі ніколи б не склали присяги. Навіть у своїй ненависті брехуни ще тоді знали правду, й обмова служить їм тільки на те, щоб розлютити Дарнлі. На вже й так надміру роз­дратованого і збентеженого своїм чуттям меншовартості пі­дозра справляє стихійний вплив: лють, мов полум’я, шугає йому у голову, він, мов бугай, кидається на повішену червону тканину, і мчить, засліплений гнівом, у розігріту ненавистю змову. Не міркуючи, Дарнлі дає себе зловити в пастку змови проти своєї дружини, тож через кілька днів ніхто так несамовито не жадає крові Ріцціо, як його колишній приятель, що поділяв із ним стіл та ліжко і — незначний, приїжджий з Італії музикант — допоміг йому отримати корону.

Політичне вбивство тієї пори становило для шотландської аристократії врочисту справу: вона не б’є похапцем і зопалу, піддавшись першому гніву, а завбачливо зобов’язує партнерів — адже честь і присяга запропонували б їм не досить безпеки, для цього вони надто добре знають один одного — печаттю і листом для цієї химерної лицарської справи, наче вона була законна. Під час усяких заходів, продиктованих насильством, дворяни, немов складаючи договір про купівлю, охайно і ясно записують на пергаменті так званий covenant або bond, заповіт або договір, яким бандити-аристократи зо­бов’язуються триматись укупі за всіх обставин, бо тільки як група, як зграя вони відчувають досить духу, щоб піднятися проти свого володаря. Цього разу — вперше в шотландській історії — змовникам дісталася честь мати підпис короля на такому bond. Лорди і Дарнлі чесно й правдиво уклали дві угоди, якими відтручений король і відкинуті барони взяли на себе спільне зобов’язання забрати владу з рук Марії Стюарт. У першій угоді Дарнлі пообіцяв у будь-якому випадку лишити змовників shaithless, безкарними, й особисто захищати їх, та ще й боронити навіть у присутності королеви. Далі він зо­бов’язався закликати назад у країну вигнаних лордів, яким будуть прощені всі їхні faults, провини, тільки-но йому передадуть королівську владу, matrimonial crown, у якій йому досі відмовляла Марія Стюарт; далі він пообіцяв захищати права kirk проти всяких обмежень. За це лорди-змовники пообіцяли в другій угоді — зворотних зобов’язаннях, як можна було б сказати по-діловому — дати Дарнлі цю matrimonial crown і навіть (ми побачимо, що вони аж ніяк не бездумно передбачили цю можливість) лишити йому королівське право в разі передчасної смерті королеви. Але за цими начебто ясними словами проблискує більше, ніж розуміє Дарнлі, — англій­ський посол розчув правильно справжній текст, — а саме: намір узагалі позбутися Марії Стюарт і з допомогою «нещасного випадку» знешкодити її разом із Ріцціо.

Тільки-но були поставлені підписи під цими ганебними оборудками, як уже чвалують вісники повідомити Морея, щоб він готувався до повернення. Англійський посол, який великою мірою сприяє тій змові, дбає зі свого боку, щоб Єлизавета