Марія Стюарт - Стефан Цвейг

стіл для слуг. Роле, таємний секретар Марії Стюарт, мав невелику опірність проти поширеної на шотландському дворі епідемічної хвороби: проти англійського підкупу. Королева без зайвих церемоній була змушена звільнити його зі служби. На вільне місце в своєму робочому кабінеті вона тепер садить проворного Ріцціо, й відтоді він швидко піднімається все вгору та вгору. З просто писаря він невдовзі стає вже радником. Згодом Марія Стюарт уже не диктує листи п’ємонтському секретареві, а він сам складає їх на свій розсуд; за кілька тижнів його особистий вплив на шотландські державні справи стає вже відчутним. Швидкий шлюб із католиком Дарнлі великою мірою був його витвором, а незвичайну твердість, із якою королева не захотіла зласкавитись над Мореєм і рештою шотландських бунтівників, приписують, певне, слушно, його махінаціям. Ріцціо начебто був водночас ще й папським агентом при шотландському дворі, — можливо, це факт, а може, тільки підозра, але, навіть якщо він був палко відданий папській, католицькій справі, то, хай там як, служив Марії Стюарт із набагато більшою відданістю, ніж доти вона бачила в Шотландії. А в кому Марія Стюарт відчуває вірність, того вона вміє гідно винагородити; до кого вона може промовляти з відкритим серцем, тому показує ще й відкриту долоню. Помітно, надто вже помітно вирізняє вона Ріцціо, дарує йому коштові убори, довіряє державну печатку і всі державні таємниці. Небагато минуло й часу, як слуга Давід Ріцціо став великим паном, що їсть за столом королеви з її подругами, як maître de plaisir, організатор розваг, як колись Шастеляр (згубна спорідненість долі), енергійно допомагає влаштовувати при дворі музичні свята та інші веселощі, слуга дедалі більшою мірою перетворюється в приятеля. На заздрість прислуги, цей неродовитий іноземець може до пізньої ночі засиджуватись у покоях королеви, перебуваючи в тісному довірчому спілкуванні з нею; одягнений, мов принц, зверхній і відчужений, найвищу державну службу виконує чоловік, який лише кілька років тому при­йшов на цей двір у дрантивому лакейському вбранні, не маючи геть нічого, крім дрібки милозвучності в горлянці. А тепер без його волі та відома на шотландському дворі вже не вирішують нічого. Але, дарма що пан над усіма іншими, Ріцціо водночас — найвірніший слуга своєї королеви.

А ось і друга надійна опора самостійності Марії Стюарт: не тільки політична, а й військова влада перебуває в надійних руках. Тут теж коло неї стоїть новий чоловік, лорд Босвелл, що замолоду вже обстоював справу її матері, Марії де Ґіз, проти лордів протестантської конгрегації — хоч і сам протестант — і через ненависть Морея був змушений покинути Шотландію. Після падіння свого смертельного ворога він повернувся, став зі своїми людьми поряд із королевою, віддавшись у її розпорядження, і його сила була немала. І сам готовий до всяких пригод войовник, що не знав вагань, залізна натура, однаково палка і в любові, і в ненависті, Босвелл має за собою своїх borderers, людей прикордоння. Вже сама його постать означає рішучу армію: Марія Стюарт з удячністю призначає його грос-адміралом і знає: хоч проти кого точитиметься війна, він завжди буде коло неї, щоб захищати її та її право на корону.

З цими обома особисто вірними їй постатями двадцяти­трирічна Марія Стюарт нарешті цупко тримає в руках обидві віжки влади, політичну та військову. Тепер вона вперше могла б наважитись правити сама проти всіх, і ця необережна жінка завжди наважувалась на кожен ризик.

Але в Шотландії, коли якийсь король справді хоче правити, лорди щоразу бороняться. Ніщо не може бути нестерпнішим для цих непокірних і впертих, як монархиня, що ані домагається їхньої прихильності, ані боїться їх. Морей та інші бунтівники наполягають з Англії, щоб скасували їхнє покарання. Вони підкладають усі міни, навіть срібні та золоті, а оскільки Марія Стюарт лишається несподівано непохитною, аристократія звертає своє невдоволення передусім проти її радника Ріцціо; невдовзі в замках уже лунає потаємний буркіт і шепіт. Сповнені озлоблення, протестанти відчувають, що в Голіруді діє витончена дипломатія макіавеллівської школи. Вони навіть здогадуються, немов могли знати, що Шотландію втягують у великий таємний план Контрреформації, можливо, Марія Стю­арт уже справді взяла на себе зобов’язання перед великим католицьким союзом. Відповідальність за це скидають передусім на чужого зайду Ріцціо, що, хоч і тішиться необмеженою довірою володарки, не має при дворі жодного приятеля. Розумні люди завжди вдаються до найбезглуздіших дій. Замість скромно приховувати свою владу Ріцціо — споконвічна помилка всіх вискочнів — хвальковито виставляє її на показ. Гордості шотландських аристократів нестерпне насамперед те, що вони змушені дивитись, як колишній слуга, зайшлий мандрівний музикант сумнівного походження може в покоях королеви, коло самісінької спальні, проводити годину за годиною в довірчих розмовах. Дедалі похмурішою стає підозра, що мета цих таємних розмов — знищення Реформації і утвер­дження католицизму. Щоб вчасно перекреслити всі ці плани, низка протестантських лордів потай укладає змову.

Що ж, шотландська аристократія вже не одне сторіччя знає лише один метод розправи з незручним противником: смерть. Тільки тоді, коли розтопчуть павука, який випрядає всі ті потаємні нитки, тільки тоді, коли приберуть цього спритного і непроникного італійського авантюрника, — тільки тоді лорди знову матимуть стерно в руках, а Марія Стюарт знову стане поступлива. Цей план, — прибрати Ріцціо, вдавшись до вбив­ства, — здається, досить рано здобув прихильників серед ари­стократії, бо за кілька місяців до вбивства англійський посол уже повідомляє до Лондона: «Господь готує або йому швидкий кінець, або їм нестерпне життя». Але для відкритого бунту змовники довго не знаходять справжньої мужності. В їхніх кістках глибоко засів страх, вони пам’ятають, як швидко і твердо Марія Стюарт розгромила останній бунт, їм не дуже хочеться скуштувати долі Морея та решти емігрантів. Але не менше вони бояться й залізної руки Босвелла, що полюбляє сильно вдарити і, як вони знають, надто зарозумілий, щоб пристати до їхньої змови. Отож змовники можуть тільки бурчати і потай стискати кулаки, аж поки зрештою хтось із них — то була по-диявольському геніальна думка — склав план перетворити вбивство Ріцціо з акту бунту в законний і патріотичний учинок, поставивши на чолі змови як покровителя Дарнлі, самого короля. На перший погляд ця думка видається безглуздою. Володар країни змовляється проти своєї дружини, король проти королеви? Але така комбінація виявляється психологічно слушною, бо, як і в кожної слабкої людини, рушієм усіх дій Дарнлі є невдоволене марнославство. Ріцціо дісталося надто багато влади, щоб повалений Дарнлі не міг невдоволено заздрити колишньому приятелеві. Цей зайшлий злидар провадить дипломатичні переговори, про які