БотакЄ - Тарас Богданович Прохасько

Між іншим, бігти навмання і розпитувати кожного, шукаючи загубленого, - не таке вже безсенсове. Бо в наших горах, де води збирають усе і самі збираються у трьох місцях, вислідити згубу дуже легко - якщо вона не лежить під снігом чи каменем. Та й так невідомість протриває не більше, ніж роки.

Але Франциск висміяв Себастянову нетерплячку і наказав сісти каменем і чекати. Бо чекати - найрадикальніше, що часом можна зробити. Справді, через три тижні знову прийшли Непрості і почали вимагати, щоб Франциск пустив їх до Анни. Себастянові полегшало вперше.

16. У жовтні до Ялівця приїхав з фронту поранений боснійський капітан. Завалами Бучацької цитаделі йому роздушило ноги. Їх відтяли, але місця уявних ніг так боліли, що капітанові порекомендували лікуватися в Ялівці. Потім сподівання лікарів справдяться, капітан перестане завивати і навіть напише перший том коротеньких мемуарів про початок війни. Все ж джин є поважним анальгетиком.

Тим часом у жовтні, щойно капітана принесли на ношах до Ялівця, він усім розповідав про свою операцію, яку робили в Горонді. Хірург весь свій вільний час проводив у славній горондівській корчмі серед старшин УСС. Там він зустрів найгарнішу з бачених жінок - Анну Ялівцівську з Карпат. Вона була найулюбленішим снайпером четаря Пеленського із сотні Дідушка і порадила хірургові відправити босняка до Ялівця (дуже скоро по тім сотня покинула Горонду, рушивши до Веречок Нижніх). Це було не тільки другою полегшею Себастяна, але й остаточною - Франциска. Анна вільна. Вона не з Непростими. Є речі, важливіші від долі.

Виявляється - війна, а значить, і смерть.

17. Втретє Себастянові могло полегшати, коли принесли дитину, але він собі такого не позволив і жив із цією ваготою до кінця життя, хіба що ділячись її крихтами, перекладаючи їх з Анни на Анну.

18. Як Франциск прожив останні місяці свого життя, Себастян докладно не знав, бо бачив Франца лише здалека. В найпростішому значенні цього слова. І лише знизу вверх.

На початку дуже теплої зими Франциск остаточно переселився на балкон, усамітнившись там і не контактуючи ні з ким. Себастян зустрічався з ним лише раз на тиждень у барі, куди той приходив по повну козу джину. Зустрічі вимірялися часом випивання шклянки ялівцівки з калиновим сиропом. Франц був зворушливо приязним, але про родинні речі навіть не згадував. Себастян слухав, а Франц оповідав найсвіжіші історії переміщень світової війни так яскраво, ніби не він, а Себастян сидів безвилазно на балконі (або мав такий бінокль, що бачить у всі сторони на сотні кілометрів, заглядаючи навіть за кожне дерево). Себастян не розумів, як Франц дізнається військові таємниці обох військових блоків, бо не міг знати, як Франц живе на балконі, - перешкоджали гілля винограду, плющ і крони молодих кедрів.

19. Ще в Африці Себастян зауважив одну цікаву річ - люди дуже охоче розглядають те, до чого треба опускати погляд, і страшенно неуважні до всього, коли піднімати догори.

Влітку вони з Анною дуже багато часу провели на тому балконі, де поселився тепер Франциск, - вирощували гарбузи, курили, цілий день пили холодне мате, залите з ночі гарячим у срібний збан. Вони бачили все, що діялося на вулиці. Навіть могли вгадувати розмови за жестикуляцією і рухом губ. Натомість ніхто ніколи, - Себастян упевнений у цьому, бо не пропускав незауваженим жодного погляду на себе, - не бачив, що вони роблять на балконі, що вони - на балконі. Адже треба очі піднімати (тут, видно, щось пов’язано з анатомією, - думав Себастян).

Тепер, дивлячись на балкон Франца, Себастян карався, що не навчив Анну головного правила снайперства в місті: передовсім - балкони.

(Значно пізніше генерал Тарнавський переповідав Себастянові чиїсь спогади про програну вуличну війну у Львові в листопаді 1918-го, і Себастян знову подумав про снайперів і балкони, на яких ті снайпери, мабуть, перед війною жили).

20. Листя на винограді остаточно опало якось уночі, і Себастян зміг щось розгледіти крізь плющ і кедр. Він побачив тонку линву, прив’язану до балкона, яка тяглася просто до хмар. І більше нічого спеціального. Але при наступній зустрічі попередив Франца, що линву можна зауважити, її видно.

Франц нічого не розказав, і Себастянові залишилося вірити у свою версію, здається, найлогічнішу. Линва від балкона веде до високо піднятого повітряного змія - на змієві прилаштована птахоловська сітка - в сітку потрапляють птахи - птахи втікають зі своїх місць від фронту - за Чорногорою живе орнітолог - орнітолог кільцював птахів - птахи покільцьовані - вони летять через Чорногору - потрапляють у сітку - Франц оглядає кільця - Франц знає орнітолога - Франц розуміє його коди кільцювання - на кільцях указані місця гніздування - птахи втікають зі своїх місць - значить, туди дійшов фронт. Франц відпускає птахів і знову піднімає змія.

21. У квітні 1915-го почався наступ під Горлицями (точне місце офензиви Франциск назвав напередодні).

У травні попри Ялівець почали ходити заброди: мазепинці верталися на Галичину, галичан відпускали з Талергофа і Ґмінда, москвофіли доганяли росіян, виселенці втікали з Росії, російські шпигуни пробиралися на Мадяри, мадяри вишукували шпигунів і вішали гуцулів, гуцули брели до румунів по кулешу, румунські опришки переслідували гуцульських дівчат, дезертири і мародери уникали одні одних.

Більшість зайд Ялівець обминала, але серед тих, що таки з’являлися в місті, переважно ходили озброєні. В Ялівці була лише африканська рушниця Себастяна.

22. Із Франциском усе сталося дуже швидко.

Так швидко, що всім здалося, ніби голова просто впала посеред слова, як файка може випасти з рота, - досить її швиденько підняти і втягати дим далі. Хотілося так зробити з головою, заки не завалилося тіло. Щоб кінець слова не зник у хвилевій паузі.

Вони допивали джин із сиропом, як до бару прийшли опришки з Мараморошу. За джин заплатили чоботами з надгризеними вовками халявами. Сіли за Себастяновою спиною, Франц час від часу дивився на них, бо був уважним. Поклав на стіл мачете, з яким ходив до серба Лукача, прорубуючись через жереп, що невпинно підростав довкола лісничівки.

Фронт відступав, але птахи ще не поверталися. Франц не мав що говорити і розказував Себастянові про Непростих - як десь хто народжується, то сідають якраз під тими вікнами і придумують його байку, як земляні боги. А що не годні надумати кожну інакшу, то натямили собі зробити війну. Він збирався нарешті