Спадок з бонусом - Інна Земець

Задовбав Назар, вождь індіанців блідошкірий! То рот не закривається, то швендяє вранці по двору напівоголений, аж сил нема вже не нього. Добре, хоч не зовсім як дикун – не пов’язку на стегнах носить, а джинси нижче коліна обрізані вдіває, та вище пупа весь голий. Не витримала цього топлес вигляду, спитала куди враз всі його футболки щезли. Нікуди, всі на місці, а не носить, бо зручно йому так, каже. От така чудасія раптом його спіткала.

- Я так звик у себе вдома спортом займатись. А як тобі не подобається – не дивись.

І не дивлюсь, але так на турнику тому пів ранку пихкає, що і не хочу, а з вікна на голосні звуки час від часу визираю.

- У тебе турник між соснами, не боїшся голий між голками сальто крутити?

- Не переживай, голок ніколи не боявся.

Оце правда, бо на власні очі бачу – голки ним неодноразово погуляли. І зашивали дещо, і набивали всяке. Сам ніколи нічого не розповідав, то й не приборкала свою цікавість, спитала якось, чим по життю займається.

- А на кого схожий? – розвалився біля мене на вернаді, ніби позуючи і тестостерон на всі боки розбризкуючи.

- На все потроху. Але як в лісі живеш, то думаю може єгер якийсь.

- Майже вгадала, мисливець я, - вишкірився Назар.

- Ага, а звірі на яких полюєш теж всі озброєні?

Шрамів від пазурів не бачу, а от від куль – ось вони.

- А я за чесний поєдинок з рівними шансами, - вишкірився родич.

- То ти всім ведмедям по рушниці видаєш?

- Десь так і є.

Розсердилась, хотіла піти до себе, та комік-шоу сольне нарешті спинив, навздогін кинув пояснення.

- В охороні працюю.

Ага, просто в охороні, тому чверть мільйона баксів легко в борг мені запропонував, щоб за фото пікантне заплатити. Мабуть, не той фах я вибрала, на відміну від нього. Хоча тепер бодай щось про Назара знаю, окрім того, що мовчати не вміє і почуття гумору дивне має. Понабивав навколо тих кульових, яскравих зірочок як в коміксах малюють - тільки слова «Bang!» не вистачає. Інших тату теж чимало, та всі окремі, а не суцільним  бабчиним килимом.

- Що, не подобається? – помітив, як ті картини на ньому роздивляюсь.

- Та ні, нормально. Мені то що? – знизала плечима і очі в сторону відвела. – Вільне місце ще є, можна і далі не спинятись.

- Спинився, бо поки нічого цікавого не вигадав.

І все, кінець діалогу. Міг би бути, якби бодай один з його учасників розумним був. Це хвороба і передається вона повітряно-крапельним шляхом, певно, бо Райчуківську звичку молоти абищо і собі перейняла.

- Ну, якщо криза фантазії… - проспівала я. - Тримай ідею, користуйся, якщо шо.  Був у мене знайомий, то казав коли місце скінчиться, наб’є собі очі на косих м’язах живота, понижче пупа.  

Вибухнув голосним іржанням, підійшов до мене з усміхом якимось дивним, до вуха мого нахилився.

- Таке тільки Ігнату і Марку радити можна було – це доволі специфічна татушка, Яра, - вухо аж голками закололо, але не відсторонилась, далі мовчки слухала. – Та я не жалітимусь, що довкола тебе чоловіки з такими смаками – не люблю зайвої конкуренції.

От же ж змій біблейський! Чорт забирай, такий точно забалакає на що завгодно. Поки не знав правди про Ігната, то і мені спокійніше жилось з цим сусідом. І спокуситись ним дуже просто, бо скільки не лаюсь, а думаю все частіше, чи це великий гріх, чи нормально, якщо дати собі волю. За першої зустрічі назвала його розбійником, а тепер стільки часу разом провели, що геть все роздивилась добре. Зачіска лиш на потилиці і скронях коротка, а зарості на обличчі тепер охайні, нема чим дорікнути – і не метросексуал випещений, і не дикун зарослий. Довкола мене ніколи чоловіків не бракувало, та то не до розваг було через хворобу мамину, то інші обов’язки з’явились. І точно давно так не «підвисала», щоб і дивитись і говорити хотілось неспинно. І не тільки. Мені тільки кивнути коротко і все – більше ніяких дозволів Назару не треба, а відшиваю раз за разом. Дурна я, так?

- Чого підморгуєш? – промовила, подалі відсуваючись і в нахабну блакить зазираючи. – Не знала того про татуювання, але щиро тішуся,  що ти в курсі. Більше недоречних порад не даватиму - сам обрай.

- Даремно, бо від твоєї особистої поради не відмовлюсь, тільки не легковаж більше і чужих ідей не підкидай. Я тримаю місце для чогось особливого, щоб тільки своїй жінці показати можна було, - засміявся Назар і оком змигнув. – Не поспішай та обирай уважно, бо сподіваюсь тільки ти на цей свій вибір і дивитимешся.

Для відводу очей весело засміялася, а в серці кольнуло.

- У тебе в голові одні жарти, Назар.

- Не одні, ще сміливі фантазії є.

- І нащо стільки мотлоху там тримаєш?

- То не мотлох. Я науковець. Мемолог.

- Хто? – ніколи такого не чула.

- Меми вивчаю.

А мармиза яка задоволена – аж самій смішно. Інший би вже втомився від власного реготу, а він тримається, балакун неспинний.