Спадок з бонусом - Інна Земець

Так в очі глянула, аж завмерло щось глибоко всередині.

- Назар, отямся. Ми з тобою ледь знайомі.

- Зате як добре, - вже не спротив, схоже, торг нарешті пішов. – І я ж майже родич – не соромся.

- Ти бовдур, знайшов яким аргументом мене переконати, - хотіла сердитою виглядати, а усмішку заховати не вийшло. – Давай все ще більше не ускладнювати, добре?

Паршива така усмішка, заспокійлива, наче збиралась бродячого песика по голові на прощання погладити.

Вранці так енергійно на турніку відривався, що аж руки пів дня потім трусились. Чорт забирай, треба ж таке! Заклинило мене на ній, да так, що не відпустить. Жіночу увагу завжди любив, та ця історія про інше – самої втіхи мені з Ярою мало, все хочу, жадібно і нахабно. От тільки така твердолоба і вигадниця, що спробуй побороти її впертість. А братець мій, ой, потайний! І здогадок не мав і підозрам не було звідки взятись – ніколи б і не доперло до мене, бо ще досі сенсацію не перетравив повністю. Звісно, зрадів тому відкриттю як роверу на Миколая, якщо не більше, бо тим трохи гріхів собі відпустив – ніяких біблейних. У Яри так не виходить, думає про себе, що корисливе стерво, а мала б з Ігната вервечки вити і у косички заплітати. Може не все про брата знав, та лиш в одному не помиляюсь - стопудово доклепав би її і переконав щодо дитини. І розлучення б потім не дав, а лишив би біля себе на довгі роки, ні про що не думаючи. Свої забаганки виконав, а ціною, яку Яра платила, не сильно б переймався. Час від часу купував би їй іграшки, а чи живі чи ні – неважливі деталі для нього. Ігнат завжди вмів ризики передбачати і так щедрістю обдарувати, щоб і відмов потім не чути, сам знаю, тому ілюзій щодо того не маю. Звідки така впевненість? З власного досвіду, звісно. Що хлопцю першокурснику потрібно? Трохи кишенькових грошей і автівка, бо в голові самі забавки і гулянки, гормонами невгамовними підбурювані. Так і у мене було, а Ігнат як добрий братець підсобив чим міг. Я і гуляв, і дівчат катав, і сам швидкою тачкою насолоджувався, аж поки не зрозумів – той його щедрий дарунок добре прорахований був. Довго нічого у мене не просив, а потім прохання за проханням - і не відмовиш, як совість маєш, а вона у мене була, на жаль. Від нечастого підробітку за пів року капітально так на його підлеглого перетворився. І не жалівся б, якби не зрозумів – не треба в перевізника гратись, бо в ті місця куди мене їздити просить, навряд чи малі оптові партії житомирських шкарпеток доставляю. І з Ярою тим самим шляхом пішов, нового не вигадуючи. Почитав він її як книгу і зрозумів, що її вдячності йому на все життя вистачить – довіку вважатиме себе зобов’язаною. Шкода, що і дотепер сама Яра того не бачить і приймати таку правду відмовляється. Була раз спитала про старі справи на фірмі, про які вже натякав, та розповів лиш дрібку. Дивлюсь на неї, знаю що багато лайна про брата міг би їй відкрити, та сам собі не дозволяю, бо лиш їй боляче зроблю. Не хочу щоб через мене плакала, хочу щоб разом зі мною сміялася. Так подумав – так собі і пообіцяв, а наполегливості мені ніколи не бракувало, на відміну від терплячості.