💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Читаємо онлайн Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик
заглибився у роздуми. Йому потрібно було визначити, як використати отриману від папи інформацію і знайти людину, котра впоралась би з таким важким завданням. Зрештою, така людина у де Ревеля була; про неї він дізнався ще з паперів, що залишилися після смерті попереднього магістра Гійома де Шатонефа. Правда, про цього лицаря магістр відгукувався не дуже добре, але Х’юго де Ревель вважав, що саме це допоможе: лицар захоче повернути собі добре ім’я.

Великий магістр задзеленчав у дзвоник. Миттю відчинилися двері. В кімнаті з’явився його секретар.

— Знайдіть шевальє Руерга! — розпорядився де Ревель.

Секретар мовчки схилив голову і зачинив за собою двері, а де Ревель знову задумався, причому зараз його більше цікавило не те, чи в змозі Руерг, котрому вже давно за сорок, впоратися із таким складним завданням, а те, чи повідомляти Святійшого отця про його виконання. Він так і не зміг визначитися, аж тут двері знову відчинилися, і до кімнати зайшов лицар. Де Ревель підвів голову й уважно подивився на чоловіка. У свої сорок п’ять років лицар Руерг мав геть сиве волосся, і воно виглядало, як сніг, на тлі червоного супервеста[14]. Великий магістр знав, що Карл Руерг в ордені з першого дня посвяти в лицарі, і жодного разу про нього ніхто не міг сказати нічого поганого. Ніхто, якби ж то не папери магістра Шатонефа.

— Месір? — озвався Руерг.

Його повіка зрадницьки затремтіла. Де Ревель знав про цю особливість лицаря.

— Сідайте, шевальє, — запросив він. — Розмова у нас буде довга.

Великий магістр почекав, коли Руерг сяде у крісло навпроти.

— Шевальє, я хочу доручити вам важливе, але водночас і небезпечне завдання, — почав де Ревель. — Прошу: не спішіть із відповіддю. Будь-яке ваше рішення я прийму однаково.

— Месіре, я готовий виконати все, що забажає довірити мені Ваша милість, — відповів Руерг.

— Я не сумнівався саме у такій відповіді, але давайте домовимось про таке: ви дасте остаточну згоду чи незгоду після того, як вислухаєте мою розповідь до кінця.

— Так, месіре!

— Я сподіваюся на вашу відвертість. Хотів сказати — і чесність, але боюся образити вас самим нагадуванням про неї, щоб ви не подумали, що я маю сумніви щодо цього, — почав Х’юго де Ревель. — Як ви, може, здогадуєтесь, я мав можливість ознайомитись із вашим життям в ордені, зокрема з тим відгуком, що його залишив магістр де Шатонеф.

Руерг нічим не виказав своєї реакції на ці слова, лише знову затремтіла повіка. Великий магістр зробив вигляд, що не помітив цього. Він продовжив:

— Звичайно, я не маю жодного права сумніватися у словах покійного магістра, так само як у вашій відданості ордену. Зрештою, людина слабка. Вона живе у грішному світі і може помилятися. Лише Господь безгрішний! Правда, чесно зізнаюся, я не знаю про причини, чому магістр Гійом де Шатонеф охарактеризував вас саме так. Якщо ви, шевальє, вважатимете за можливе ознайомити мене з цим, я буду радий, якщо ні — що ж, значить, це лише ваша таємниця. Зараз я не про те. Скажіть, шевальє, чи відомі вам імена Гійома де Пардо та Едуарда Бомона?

Почувши таке, Карл Руерг здригнувся. Він почутого навіть перестала тремтіти повіка. Він випрямив спину, здивовано подивився на Великого магістра.

— Месіре?

— Значить, відомі, — зробив висновок Ревель. — Ви знаєте, що вони храмовники?

Карл Руерг нарешті знайшов, що відповісти.

— Месіре! Дозвольте вам дещо розповісти.

— Авжеж! — заохотив магістр.

— Месіре! Ви запитували мене про причини неприязні магістра Гійома де Шатонефа до мене, — мовив Руерг. — Що ж, настав час відкрити цю причину. І це безпосередньо пов’язане з іменами цих достойних лицарів, про яких ви запитали.

— Ви вважаєте храмовників де Пардо і Бомона благородними? — Де Ревель з-під брів пильно вдивлявся у Руерга.

Той витримав цей погляд.

— Так, месіре, я вважав і досі вважаю герцога де Пардо, Едуарда Бомона, як, зрештою, і лицарів командорства, достойними воїнами і ревними послідовниками святої віри, — відповів Руерг і зробив спробу підвестися, але де Ревель владним жестом його зупинив.

— Сидіть, шевальє! — сказав він. — Я ні на йоту не сумніваюся у благородстві названих лицарів, як і у справедливості ваших слів. Я слухаю вас!

— На жаль, деякі завдання, що мені їх давав магістр де Шатонеф, були мені незрозумілі, але я завжди шанував п’ятий пункт Кодексу: «Завжди будь відданий нашому суверенному ордену і братам Святого Іоанна». Не міг я зрозуміти і завдання, яке мені доручив месір де Шатонеф. Я мав перешкодити лицарям ордену тамплієрів доправити до святої столиці абата монастиря у Мессіні.

— Що це за абат?

— Абат Опізо. Його Святійший отець Інокентій відправив з певною місією до Рутенії.

— Продовжуйте!

— Я не зміг перешкодити лицарям командора де Пардо (а це були саме вони). Після того як названий Опізо у супроводі тих же тамплієрів відбув до Рутенії, магістр Гійом де Шатонеф наказав мені відбути сюди, у Святу Землю, — закінчив Руерг.

— І навіть

Відгуки про книгу Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: