💙💛 Класика💙💛 Зарубіжна література💙💛 Дитячі книги💙💛 Сучасна проза💙💛 Фантастика💙💛 Детективи💙💛 Поезія💙💛 Наука, Освіта💙💛 Бойовики💙💛 Публіцистика💙💛 Шкільні підручники💙💛 Фентезі💙💛 Блог💙💛 Любовні романи💙💛 Пригодницькі книги💙💛 Біографії💙💛 Драматургія💙💛 Бізнес-книги💙💛 Еротика💙💛 Романтична еротика💙💛 Легке чтиво💙💛 Бойовик💙💛 Бойове фентезі💙💛 Детектив💙💛 Гумор💙💛 Езотерика💙💛 Саморозвиток, Самовдосконалення💙💛 Психологія💙💛 Дім, Сім'я💙💛 Еротичне фентезі💙💛 Жіночий роман💙💛 Сучасний любовний роман💙💛 Любовна фантастика💙💛 Історичний роман💙💛 Короткий любовний роман💙💛 Детектив/Трилер💙💛 Підліткова проза💙💛 Історичний любовний роман💙💛 Молодіжна проза💙💛 Бойова фантастика💙💛 Любовні романи💙💛 Любовне фентезі💙💛 Інше💙💛 Містика/Жахи💙💛 Різне
всі жанри
Свіжі відгуки
Гість Тетяна
9 листопада 2024 18:08
Інтригуючий детектив. Дуже сподобалася книга
Червона Офелія - Лариса Підгірна
Олена
31 жовтня 2024 19:00
Cучасне українське любовне фентезі - обожнюю 👍 дякую авторці
Неідеальна потраплянка - Ліра Куміра
Таміла
29 вересня 2024 17:14
Любовна фантастика - це топ!
Моя всупереч - Алекса Адлер
Василь
23 вересня 2024 12:17
Батько наш Бандера, Україна Мати…
...коли один скаже: Слава Україні! - Степан Бандера
Сайт україномовних книжок » 💙💛 Сучасна проза » Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик

Читаємо онлайн Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик
свій план.

— Як ви знаєте, месіре, що між нашими союзниками Генуєю і Монгольською імперією укладено договір, згідно з яким останні віддали генуезцям ділянку землі у Криму. Ті заснували там фортецю Кафу. Зараз там не фортеця, а лише назва, але це ненадовго. В усякому разі, саме туди пливуть всі торгові генуезькі кораблі. Далі товари розходяться в інші міста. Мене найбільше зацікавило місто Ак-Ліба[15]. Там річкою можна легко добратися до руських володінь, — говорив Руерг.

— Як ви доберетесь до Кафи? — поцікавився Х’юго де Ревель, котрому даний план видався слушним.

— Я дізнавався, що в порту Tipa стоїть корабель генуезького торговця Спіноли, який везе товар до Кафи. Він згодився мене взяти до себе на борт. За певну суму, звичайно. Судно відпливає через три дні.

— В якості кого ви з’явитесь на землях Рутенії?

— В якості торговця. Що купуватиму — ще не знаю. Зорієнтуюся на місці. Тому, месіре, мені потрібна певна сума грошей.

— Візьмете у скарбника, — недбало кинув магістр. — Кого ви берете з собою на допомогу?

— Я поїду сам.

Це здивувало де Ревеля.

— Звичайно, одна людина приверне менше непотрібної уваги, ніж цілий загін, навіть неозброєний, — говорив він. — Але ж ви не знаєте місцевої мови! Вам знадобиться тлумач.

— Тут, у місті, його точно не знайдеш, — відповів Карл Руерг. — Спробую найняти людину, знайому з місцевими справами, вже там.

Х’юго де Ревель не міг не відзначити, що шевальє продумав майже все.

— Ваш шлях проляже через володіння хана Ногая. Щоб полегшити вам дорогу, я напишу йому листа. Ми з ним якось зустрічалися. Не думаю, що він забув про це. А ви, шевальє, ідіть та готуйтеся до подорожі. І нехай вам допоможе Бог!

Шевальє Карл Руерг чемно вклонився і вийшов.

XVI

Того дня це вже було третє посольство, і Лев Данилович почав було навіть підозрювати, чи не змовилися всі замордувати його саме сьогодні. Він подивився на печатника Захарія Витановича таким поглядом, неначе саме він винен у тому.

— Сподіваюся, це все? — в голосі Лева чулися металеві нотки.

— На жаль, ні, князю! — розвів руками той.

— І кого ще мені принесло?

— Тебе бажає бачити гонець короля Василька.

— Он як! — підняв брови Лев. — Ну, тоді нехай почекає. Його я прийму насамкінець. А зараз розкажи, що це за люди?

— Не можу точно сказати, князю, — виправдовувався печатник. — Раніше я з ними не зустрічався.

— Добре, клич! — махнув рукою Лев. — Не думаю, щоб вони забрали багато часу.

Захарій один раз вдарив посохом по долівці. Два дружинники, що стояли обабіч дверей, одночасно відчинили половинки, впустивши до зали дивний гурт. Найперше в очі кидався багатий одяг, відмінний від руського. Усі прибулі мали смагляві обличчя, густі чорні бороди і великі гачкуваті носи. Лев зацікавлено розглядав посольство. Один із прибулих, видно найстарший, про що свідчило срібло у волоссі і, здається, найбільший ніс, підійшов до трону, на якому сидів князь, і опустився на одне коліно.

— Славний князю! Прийми вітання від нашого царя Хетума Першого[16] і нас особисто! — із сильним акцентом промовив він.

— Хто ви, благородні люди? І звідки прямуєте? — поцікавився Лев.

Він хотів більше дізнатися про них, щоб не виглядати у їхніх очах неуком, — про Хетума він чув уперше і не мав жодного уявлення, де той править.

— Наша вітчизна зветься Вірменія, — говорив старійшина. — Вона знаходиться в Азії. Ми змушені були покинути її через те, що нас там гнобили чужинці: то монголи, то візантійці, то перси. І все через віру.

— А яка у вас віра?

— Ми християни, князю! Може, ми молимось не так, як ти, але ми також шануємо Христа.

— І що ви хочете?

— Чули ми, що ти, князю, радо поселяєш у своїх містах чужинців, які можуть принести тобі славу і прибуток. Дозволь і нам поселитися на твоїй землі, а головне — у славному місті Львові. Ми обіцяємо шанувати вашу мову, звичаї та віру, але хочемо, щоб шанували і наші.

— Якщо ви хочете жити тут, у Львові, всього того, про що ти, достойний, сказав, я вимагатиму дотримуватись, — відповів князь Лев. — А те, що у вас не такий обряд, для мене значення не має. Має лише те, що ви християни. Тут у мене багато різних обрядів, найбільше — латинян. А ви часом не католики?

— Ні, князю, не католики, хоч найвищий духовний ступінь у нас зветься католикос.

— Тоді ви візантійського обряду?

— І не візантійського. З нами прибули

Відгуки про книгу Ратники князя Лева - Петро Михайлович Лущик (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: