Зіграємо в сім'ю, сестричко? - Соломія Даймонд

— Дякую. Ви добре впливаєте на мого тата. Це кохання зробило його кращим.

Ксенія легко посміхнулась, а тоді потягнулась до радіо і ввімкнула музику. Вона почала енергійно рухатися в такт музиці. Я з усмішкою на лиці спостерігав за нею. Просто неймовірна жінка.

Коли ми приїхали, то в домі було порожньо. У батька були справи, а Мія десь гуляла з подругами. Ксенія вказала мені на кухонний стіл і я покірно сів перед нею. Вона відкрила якусь шафку й дістала з неї листок і ручку.

— Я буду диктувати, а ти записуй.

Я схвально кивнув. Через декілька хвилин в мене вже був рецепт макаронів по-флотськи.

Ксенія мала ще якісь справи, тому вона працювала в кабінеті. Мені стало самотньо, тому я вирішив поплавати в басейні. Тим паче, що останнім часом погода вже погіршується й осінні дні стають набагато холодніші. Потрібно насолодитись цими прекрасними моментами, а то на літо ще довго чекати.

Я переодягнувся, взяв рушник і попрямував до шезлонга. Залишив там свої речі й пірнув у воду. Я проплив декілька кіл і сів, звісивши ноги в воду. Я підняв очі догори й спостерігав за прекрасною картиною — сонце осипало все навколо своїми останніми променями, а високо вгорі вже виднівся молодий місяць. Я посміхнувся і провів рукою по мокрому волоссю.

У мить, моє тіло покрилось сиротами, але не від холоду. Чиясь крихітна рука пройшлась по моєму плечу. Я обернувся й помітив Мію, яка зняла свої туфлі й сіла поруч, опустивши свої ноги в басейн. На її лиці красувалася легка посмішка.

— Як пройшов твій день? — поцікавилась вона. Її погляд був спрямований на небо.

— Доволі непогано. — Я не розповідав їй ніяких деталей. Ні про бій з Теодором, ні про розмову з Ксенією на кладовищі, ні про майбутнє побачення-сюрприз. — А твій?

— Ми з Євою вирішили прогулятись і зайти в торговий центр. Ця дівчина виявилася ще тим шопоголіком. Я ледве витягнула її з крамниці. Здавалось, що вона оком не мигне й придбає вже третю пару туфлів за день. — З обуренням промовила Мія. Я усміхнувся кутиками губ. — Справді, вона дуже класна подруга, але її любов до шопінгу схожа на залежність.

— Коли ми чогось дуже хочемо, то нам дуже складно зупинитись. Бажання сильніші за логіку чи тверезий розум, — тихо вимовив я біля вуха Мії. — У кожного є своя залежність. — Мія ледь помітно кивнула й перевела свій погляд на мене.

— І яка ж у тебе залежність? — запитала вона, уважно дивлячись мені в очі.

Моя залежність сиділа навпроти мене й нервово перебирала пальцями своє волосся. Ця маленька голубоока дівчинка з таким проникливим поглядом, що пробирався просто в мою душу. Мій особистий наркотик, від якого я втрачаю розум кожної секунди. Мій діамантик, моя найцінніша коштовність, моя Мія. Невже вона не помічає, що вже давно забрала моє серце і розум у свій полон?

Та я не встиг їй цього сказати, бо нас відволік дзвінок. Прокляття! Хто порушив цей момент? Я швидко піднявся й попрямував до шезлонга. На екрані свого смартфона я помітив ім’я тренера. Я підняв трубку і відійшов трохи в бік.

— У четвер, о 21:00. Останній вихід на ринг, останній бій, остання перемога. Змусь цього покидька пошкодувати про скоєне...

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно