Операція-відповідь - Василь Іванович Ардамацький
Суботін прийшов у комендатуру опівночі. Розмовляючи з черговим офіцером, він помітно хвилювався, проте одразу зрозумів, що його тут чекали. Не встиг Суботін заповнити реєстраційну картку, як до комендатури прибув майор Хауссон.
Він зайшов у кімнату чергового офіцера, запитав, чи не дзвонили йому, і, мимохідь глянувши на Суботіна, вийшов.
Так, це був Хауссон. Суботін пізнав його.
Незабаром Суботіна повели в іншу кімнату. Тут Хауссон зустрів його біля дверей.
— Ви зробили правильно, капітане Скворцов. — Майор обняв його за плечі і повіз до крісла. — Сідайте. Я радий першим вітати вас під захистом законів, що стверджують справжню свободу людини.
— З ким маю честь розмовляти? — насторожено запитав Скворцов.
Хауссон засміявся.
— Не треба так офіціально, капітане! Скажімо так: я та людина, якій Анна Лорх вважала за можливе довірити деякі ваші таємниці — не всі, звичайно.
— Де вона? — швидко спитав Суботін.
Хауссон подивився на годинника і підморгнув:
— Зараз вона, мабуть, міцно спить у своєму готелі, де житимете й ви. Але ми чоловіки, і до того ж люди військові. Нам доведеться лягати трохи пізніше. Чи готові ви відповісти на кілька запитань?
— Будь ласка, — втомлено промовив Суботін.
— Чим скінчилися для вас партійні збори?
— Мене виключили з партії. Попереду — відправка на батьківщину.
— В чому вас звинувачували?.. Тільки, дуже прошу, якнайточніше.
— Кілька обвинувачень: дружба з німкенею Анною Лорх, нібито зв’язаною з якимись арештованими змовниками. Це головне. Потім спекуляція в Західній зоні…
— Це справді було? — швидко запитав Хауссон.
— Певною мірою так. — Суботін посміхнувся. — У мене, наприклад, накльовувалось солідне діло з вашим полковником, на прізвище Купер.
— Купер? — перепитав майор.
— Так…
Хауссон записав прізвище.
— Ну, і, звичайно, як завжди у нас буває в таких випадках, витягли на білий світ усе, що було і чого не було. І якусь п’янку з бійкою, і грубе поводження з підлеглими, і несумлінне ставлення до роботи. Але все це дурниця.
— Що значить «дурниця»? Невже обвинувачення безпідставні?
Суботін знизав плечима.
— У такій ситуації зробити з мухи слона — найпростіше.
Хауссон подумав і сказав:
— Поки що в мене все. Зараз вас одвезуть у готель, де ви житимете. Відпочивайте. А завтра повернемось до справ.
Наступного дня вранці Суботін у ресторані зустрівся з Посельською. Вони знали, що за ними стежать, поводилися так, як закохані після тривалої розшуки. За сніданком Суботін не зводив очей з Посельської.
— Що в тебе? — погладжуючи Наташину руку, тихо запитав він.
— Спочатку Хауссон удавав, що він зовсім байдужий до моєї появи, а наступного дня все пішло за нашим планом.
— Зі мною він уже теж розмовляв. Задав кілька питань. Думаю, тепер він намагається перевірити все, що тільки може перевірити.
Суботін не помилявся. Хауссон у цей час справді був зайнятий перевіркою. Насамперед — полковник Купер. Неважко догадатись, як зрадів Хауссон, встановивши, що серед американських військовослужбовців, які займалися в Берліні економічною розвідкою і валютною війною, справді є «полковник Купер». Це була умовна кличка капітана Джойса. Крім того, Хауссон одержав листа з радянської комендатури Берліна про втечу офіцера Скворцова. В ньому вимагали повернути перебіжчика, якого за вчинені службові злочини мали віддати до суду. А втім, цьому документу Хауссон вірив дуже мало, бо розумів, що такого листа комендатура могла спеціально виготовити для прикриття агента радянської розвідки. Більше того, коли б Хауссон мав тільки це підтвердження, він жодної хвилини не сумнівався б у тому, що Скворцова підіслано. Велику надію Хауссон покладав на перевірку з допомогою «полковника Купера».
Очну ставку Скворцова і Купера було влаштовано дуже хитро, так, щоб вени випадково не могли пізнати один одного.
Суботіна привели в кімнату, де було троє дверей: одні в коридор, а двоє — в сусідні кімнати, його посадовили на диван. Хауссон сидів за столом. Пославшись на те, що йому нібито треба закінчити якісь оправи, майор, не підводячи голови, щось писав. З сусідніх кімнат, через ту, де перебував Суботін, раз у раз проходили люди.
І ось на порозі з’явився «полковник Купер». Він повільно пройшов через кімнату і пильно глянув на Суботіна. За хвилину на столі у Хауссона задзвонив телефон. Майор послухав і сказав:
— Добре, зайдіть.
«Полковник Купер» повернувся, пройшов мимо Суботіна до стола Хауссона. Вони обмінялися кількома фразами, після чого майор запросив до стола Суботіна.
— Скажіть, капітане, ви особисто не знайомі з цим чоловіком? — запитав Хауссон, вказуючи на «Купера».
Суботін посміхнувся.
— Я не знаю, чи пам’ятає полковник Купер, а я добре пам’ятаю зустріч з ним.
— Де вона відбулася? — запитав Хауссон.
— У кафе біля Олімпійського стадіону. Ви пригадуєте? — звернувся Суботін до «Купера».
— Пригадую.
— Ви поводились надто обережно, — засміявся Суботін. — А от мені за зустріч з вами, хоч нічого у нас і не вийшло, здорово влетіло.
— Але ж ви були цивільним! І виглядали як справжній німець! — сказав «Купер».
— Я був би несосвітенним дурнем, якби займався спекуляцією у формі російського офіцера.
Обидва американці зареготали.
— Ви вільні, — сказав Хауссон «Куперу», і той пішов. — Ну, капітане, давайте розмовляти якнайвідвертіше. В мене до вас таке питання: чи знаєте ви лейтенанта Кованькова?
— Чув щось… — байдуже відповів Суботін. — Він з іншого відділу штабу. Я працював у відділі, що відає інженерними військами, а той лейтенант, якщо не помиляюсь, у відділі зв’язку з німецькою адміністрацією.
— Так, ви не помиляєтесь… — неуважно промовив Хауссон. — Скажіть, капітане, ви часом не знаєте, чи ввозять у Східну Німеччину з Росії хліб і
