Згадай мене - Уляна Пас

- Здається, ми обрали не надто вдалий день для кіно, - кажу трохи розгублено. 

- Дощу злякалася? - фиркає. - Ходімо, Ді!

Рома впевнено охоплює мою талію однією рукою і пригортає до себе. В іншій - парасоля, яка тепер прикриває нас обох. Поки біжимо до автомобіля, я встигаю надихатися його парфумами, а також відчути шалене збентеження від близькості хлопця. Раніше мені було абсолютно однаково як він пахне, а зараз цей аромат здається мені найкращим у світі. 

Першою у салон сідаю саме я, а тоді хлопець обходить авто та розміщується за кермом. На дорозі практично немає машин, адже в таку погоду усі вдома сидять. Можливо, це і на краще, тому що до кінотеатру дістаємося за якихось кілька хвилин. 

Від стоянки до входу метрів п'ять, тому діємо навипередки, щоб не тягнути з собою ще й парасолю. Коли ж забігаємо під навис, добряче промокаємо, але нікого з нас це не бентежить. 

Всередині практично порожньо, і це також радує. Рома купує квитки і попкорн, я ж обираю колу для нас обох. У залі, крім нас, ще з десяток глядачів. Займаємо місця по центру й зацікавлено слідкуємо за тим, що відбувається на екрані. 

На деякий час я просто випадаю з реальності і навіть про Рому забуваю, але коли ми одночасно тягнемося за попкорном і наші руки стикаються у відрі, обоє розгублено завмираємо.  

- Бери першою, - Рома усміхається і забирає руку, а я вже й не хочу цього попкорну, але однаково набираю жменю. 

Коли фільм закінчився і ми покидаємо зал, продовжуємо розмовляти і ділитися враженнями. Ми завжди робили так, коли відвідували кінотеатр, і зараз наче в минуле повернулися. 

- Дощ начебто затих, - зупиняємося на ґанку, і Рома виставляє перед собою руку. 

- Ага, - відповідаю і чомусь не можу відвести від нього погляду. - Треба ловити момент і їхати додому. 

Не втримавшись, хапаю хлопця за витягнуту руку і сама тягну до автомобіля. Розмістившись всередині, поглядаю на годинник і розумію, що вже трохи за північ. Добре, що завтра на роботу тільки після обіду. Зможу виспатися. 

- Я буду брати участь в змаганнях з плавання, - несподівано заявляє Рома, коли автомобіль зупиняється на перехресті. 

- А хіба тобі вже дозволені такі навантаження? - дивуюся. - Все ж таки травма голови - це не жарти.

- Тренер був проти, але я взяв усю відповідальність на себе, - відповідає. - Саме через це ми і посварилися з батьком. Він хоче відправити мене за кордон, бо йому не подобається те, що я займаюся плаванням. 

- І тому ти вирішив діяти йому на зло? - сама не розумію, чому злюсь. Це вибір Роми, мені не варто втручатися. Але ж він постраждати може і тут вже справа почуттів. Моїх до нього. 

- Чому на зло? Я планував виграти ці змагання ще до аварії, - дивується хлопець. - Нічого не станеться, Ді. Я чудово почуваюся. 

Автомобіль зупиняється на подвір'ї будинку Роми, а сам хлопець повністю повертається у мій бік. 

- До того ж Аня сказала, що я обов'язково переможу і вона буде вболівати, - хлопець  продовжує говорити, а я відчуваю, як хороший настрій швидко тікає крізь пальці. - Я хотів, щоб і ти мене підтримала. 

- Те, що Аня буде вболівати, - це чудово, - не можу приховати роздратування у голосі. - Але це не підтримка. Я хвилююся за тебе, Ромо. Ось це підтримка! 

Залишаю салон автомобіля першою і швидко прямую до свого будинку. Ну ось, все так чудово розпочиналося і так паршиво закінчилося. 

Заснути вдається нескоро, тому що у голові все прокручую нашу розмову. Напевно, я таки погарячкувала. Сама ж знаю, наскільки важливими є для Роми ці змагання. Можливо, я перегинаю палку і він дійсно повністю одужав. Хай там як, поговорити нам доведеться. Можливо, завтра, до моєї зміни в кафе. 

Але наступного ранку автомобіля Роми немає у дворі. Довго тримаю в руках телефон, намагаючись зібратися з силами і першою подзвонити, але так і не роблю цього. Не вистачає сміливості. 

Є ще надія, що Рома приїде за мною після кінця зміни, але і цього не сталося, тому доводиться їхати автобусом. Коли зупиняюся біля будинку хлопця, бачу його автомобіль і стає боляче. Здається, він таки образився.

Але хіба на правду ображаються? Мій друг Рома не ображався б, а цей хлопець, що живе по сусідству, більше не мій друг…