Київ.ua - Тетяна Валеріївна Бєлімова
Сів на дивані. Чому вона замкнулася? Боїться? Боїться… Чого? Невже думає, що він вламуватиметься у двері власної спальні до власної дружини? Хіба він остання скотина? Нічого навіть не сказала! Повірила, що спить? Повірила, що спить…
Підійшов до вікна, відчинив цілу половинку, не зважаючи на передранкові холод і вологість. Дивився на нічні ліхтарі, на їхнє неживе, холодне світло.
От і вона прийшла така чужа й холодна! Він думав-мріяв, уявляв… Уявляв – що? Думав – про що? Про те, мабуть, що все буде не так, як воно відбулося сьогодні, а так, як раніше, в їхньому попередньому щасливому (хай заперечує, якщо совість дозволяє!) житті. Як дурень накупив її улюбленої піци, дорогого вина… А вона на якомусь дні народженні в якоїсь новенької співробітниці… що її він і не знає навіть… Так уже повелося, що він знав усіх в її невеличкому колективі. Хто їй ця жіночка і хто він? Навіть порівнювати смішно! Льона повинна була бути сьогодні вдома! Вона не мала права нікуди йти, та ще й повертатися так пізно! І раптом гостро, до фізичного болю, виникло і пронеслося якесь неусвідомлене, а відчуте відкриття: вона його обдурила! ВОНА ЙОГО ОБДУРИЛА! Ба не була вона на дні народженні! Немає ніякої нової співробітниці! Захотілося негайно потелефонувати комусь, та хоч би й цій Олі з маркетингу, з якою Льона дружила, і все відразу з’ясувати. Він навіть кинувся до телефона, але згадав, що не має її номера, та і як о четвертій ранку комусь телефонувати? Ні, він не параноїк! Він не параноїк (хоча руки аж до болю стиснулися в міцні кулаки і виривалося якесь аж звіряче ревіння)! Але він усе з’ясує. Він усе з’ясує!
Розділ двадцять другийМы могли бы служить в разведке,
Мы могли бы играть в кино…
Мы, как птицы, садимся на разные ветки
И засыпаем в метро.
Высокосный год. МетроЗагуглив «послуги приватного детектива», трохи подумав, стер і написав «послуги детективних агентств». Ні, все-таки фірма – надійніше, бо не тільки ліцензією підтверджує свою кваліфікацію, а й офісним приміщенням засвідчує свою репутацію, так би мовити. Вибрав те, що було розташоване неподалік від його фірми. То які тут послуги? О! Те що треба! Підсвічена рубрика «Подружня зрада». Тиснемо. Перевірка партнера – одна з послуг детективного агентства «Статус-Кво». Повна конфіденційність – на високому рівні! – швидко і професійно – без зайвих підозр і недомовок – із застосуванням усіх новітніх засобів технічного прогресу – прослуховування – запис розмов – пересилка есемес-повідомлень – фотознімання – детальний опис способу життя – погодинний звіт. Наше гасло: «Ви будете знати все! І навіть більше!».
Чи хоче він знати все? Прочитати її любовні есемески до когось (не до нього!) і чиїсь – до неї? Роздивлятися світлини закоханої парочки (чи й, не доведи Господи, парочки, що кохається), де в ролі партнерки (ну й слово, він досі нікого так не називав!) буде (буде!) його, не Ростикова, ні Дімчина, а таки ЙОГО дружина! Вгатив кулаком по столу так, що в ньому аж ніжки завібрували. Біль трохи витверезив, привів до тями.
Нудотний спазм піднявся до горла. Добре, що нічого зранку не їв! Чув, як піднялася Льона, збирала дітей до школи, чимось шаруділа на кухні, причинила двері в його кімнату (щоб не заважати спати – яка турботлива!). Діти теж тихо й ніби урочисто (бо додому повернулися, до татка!) совалися коридором, про щось стиха, майже пошепки, перемовлялися. Коли вони пішли, він передзвонив до офісу, попередив, що буде після обіду й застиг у тяжких роздумах. Їсти не хотілося (хоча залишила все для нього – серветочками позагортала), спати теж різко перехотілося.
Нічне відкриття, що так шокувало і збісило його, тепер, уранці, після якихось трьох-чотирьох годин сну викристалізувалося й тяжким осадом лягло на душу. Було так сумно й боляче, як ще ніколи в житті! Як вона могла! І це та жінка, на яку він молився! Яку вважав безгрішною, просто святою! Так, у неї було багато мінусів, але вона завжди (саме із наголосом на «завжди») була вірною дружиною і хорошою матір’ю його дітям! Це він найбільше в ній цінував! Навіть тоді, коли вона пішла, ще й погрожувала подати заяву до суду, йому було не так боляче, як тепер!
Так, Льона пішла, але ж не до іншого! Це була проста демонстрація! Не більше! І він це знав, і вона це знала.
«Примирення неминуче, – без угаву повторювали її батьки, – Альонушка так тебе любить! А ти її?». І дивилися на нього благально-запитально (діти, певно, розпатякали про Лариску, а може, й про Ляльку), і це перекладалося: «Не кидай нашої Альонушки! Не заводь іншої! Вона трохи погарячкувала, з ким не буває? Вона ж отямиться!». Він відчував цю їхню невисловлену (завжди йшлося про щось стороннє, необов’язкове), але й без слів зрозумілу підтримку. Мало того, він і сам думав, що дружина покомизиться й повернеться і все буде ще краще, ніж було, бо вона вже матиме той сумний досвід «без мужика» (справді, що ж у цьому хорошого?) і цінуватиме його, а не прийматиме як належне.
Вона пішла, бо хотіла змін? Яких іще змін? Поміняти місце відпочинку з Туреччини на Кіпр? Чи купити нову машину? А-а-а!.. Не бити її? Та хто ж її бив? Сама завжди під рукою опинялася!
Вона пішла, щоб змінити їхній світ на краще? О! Вона змінила їхній світ на краще…
Десь на задньому плані свідомості – за ураженими самолюбством і гордістю, за огидою і відразою – зринула чітка і прагматична думка про те, що він зробить це не задля подробиць! Жодного задоволення від того, що йому повідомлять «із ким і де» він, звісно, не матиме. Але він здере з неї цю машкару мученицької святості! Хай усі взнають, що не лише він скотина в їхній зразковій родині! Що ніяка вона не жертва чоловіка-параноїка! А пішла, бо захотіла погуляти! Просто й банально! А якщо дійде до суду, спливе не лише його аморальний образ! Хай і Льона постане в усій красі!
Різкий (вже не вперше за останній місяць) біль десь там усередині, на рівні сонячного сплетіння відірвав від цього гасання по квартирі
