Лише секунда - Олексій Геращенко

Дівчино, хіба можна бути настільки неуважною? А рап­том я грабіжник, а ви навіть не дивитесь на мене. Я підкрадаюся до вас ззаду, дістаю свій пістолет і при­кладаю до спини. Ви здригаєтеся і різко повертаєтеся, а я стискаю його сильніше і кажу: «Швидко відкривай касу!» Я намагаюся сказати це і тихо, і голосно одночасно. Точніше не голосно, а грізно. Але грізно — це означає, що має бути достатньо голосно. На підвищених тонах. Але я ж грабіжник, тому кажу тихо. Тому виходить тихо і голосно одночасно. Ви здригаєтеся і якусь секунду не можете дихати від страху. Потім покірно відкриваєте касу. Сьогодні вихідний, і грошей там небагато. Ви винувато дивитеся на них, ніби вибачаючись. Вам було б набагато спокійніше, якби грошей знайшлося побільше. «Складай гроші в кульок!» — шиплю я. У вас є два види пакетів: дешевший і дорожчий. Ви якусь секунду робите вибір і вирішуєте, що потрібно взяти той, що дорожчий. Чорний пакет, на якому сріблястими літерами написано «STAR». Починаєте скидати туди гроші з касового апарату. Пакет великий, а грошей мало. Зараз це ще більше впадає в око. Тепер вам хочеться взяти менший пакет, щоби гроші в ньому виглядали якось солідніше. Нарешті, всі гроші складено. Ви простягаєте мені пакет. Я дивлюся на вас і на простягнуту назустріч руку. Бачу у ваших очах переляк. І втому. Рука з пакетом здригається. Та не беру поки пакет, лише дивлюся. Вам важко тримати його ось так на витягнутій руці, але прибирати не можна. Рука німіє і тремтить. Дивлюся на ваше чоло, на якому виступили крапельки поту. На обличчя. Приємне обличчя. Я знаходжу його приємним. М’які губи, великі очі. Я опускаюся нижче. Довга тонка шия напружена. Мені хочеться погладити її, щоби вона розслабилася. Ви струнка. Худенька. Опускаюся поглядом нижче. З-під блузки визирає білий шматочок грудей. По-моєму, ви сьогодні без бюстгальтера. Сьогодні спекотно. Я б на вашому місці не надягав його в таку спеку. Ви розумієте, що я дивлюся на ваші груди. Ви не бажаєте, щоб я дивився туди. Ваше серце хоче вискочити. Воно калатає з неймовірною швидкістю від страху. Вам здається, що воно б’ється так сильно, що чутно навіть мені. Шум у вухах. Груди здіймаються і опускаються. Здіймаються і опускаються. Вам хочеться зупинити їх, але цього зробити неможливо. Не можна навіть поправити блузку так, щоби я не дивився туди. Вгору і вниз. Мені хочеться помацати їх. Просто доторкнутися. Простягнути руку до вас. Бачити, як вони піднімаються й опускаються іще більше. Одна моя рука зайнята пістолетом. А друга все ближче.

Нестерпне очікування дотику. Ви закриваєте очі, і на вас навалюються звуки. Свистить кондиціонер, повітря виривається з ніздрів, що розширилися від напруги, проїжджають десь далеко машини. І незнайомець глибоко дихає зовсім поруч. Глибоко. Чужі пальці торкаються шкіри шиї. Повільно проводять по ній, лоскочуть, ледве торкаючись, залишаючи тонкий слід відчуттів. Рухаються нижче і вглиб. Добираються до правої груді, стаючи впевненішими. Легенько стискають сосок і відпускають його. Гладять круговими рухами, змушуючи затверднути. А потім віддаляються від нього, залишаючись зовсім близько. Так близько, що відчувається їх тепло. Та не торкаються, просто знаходяться поруч. Аж ось на вдих сосок трохи піднімається і зустрічається з пучкою пальця. Із його м’якою ніжною шкірою. Видих. Доторк зникає, залишаючи по собі лише теплий слід. Вдих. І знову дотик. Видих. Вгору і вниз.

В мене немає більше часу, я ж грабіжник. Тож я лише простягаю ліву руку і забираю пакет у неї з руки. Він легкий і завеликий для такої мізерної суми грошей. Я повертаюся та йду до виходу. Збираюся вийти, але в мене таке відчуття, що я щось забув зробити. Повертаюся й кажу: «Дякую!» — як вчила бабуся. І виходжу з магазину.

Тому повернути голову на один міліметр — це замало, дівчино! Втім, я лиш проходжу вглиб магазину і шукаю, де тут може бути хліб.

Я рідко буваю в цьому магазині, тому на пошуки витрачаю певний час. Білий круглий хліб, загорнутий у прозорі целофанові пакети. Підходжу і пробую, чи свіжий він. Я завжди торкаюся хліба перед тим, як купити його. Просовую чотири пальці під хліб, а великий палець залишається зверху. Здавлюю буханець і дослухаюся до відчуттів своїх пальців. Коли хліб свіжий і смачний, він ривками стискається і провалюється під пальцями. У нього тверда підсмажена скоринка, а всередині він м’який, у ньому багато великих порожнин. Ти можеш стискати його і вже знати, як він пахне. Скориночка тріскається під натиском. Свіжий смачний хліб. Цікаво, всі люди пробують, чи свіжий хліб, так, як я? Мені б не хотілося їсти хліб, якого торкалося багато незнайомих людей. Які приходили і стискали його. Якби я заходив у магазин і дивився, як люди мацають хліб, мені було би важко жити з цим. Коли ви пробуєте руками, чи свіжий хліб, оберніться і озирніться довкола. Може, хтось бажає знати, до чого саме ви вже торкнулися, щоби взяти собі буханець, який ще не зустрічався з чужими пальцями.

Цей хліб був не таким. Він стиснувся, як гума, і розігнувся, тільки-но я прибрав пальці. Він не мав хрусткої скоринки. Він не був смачним. Зітхнувши, я вирішив, що не хочу їсти такий хліб.

Я попрямував до виходу з магазину. Перед тим, як відчинити двері, обернувся до касирки і сказав: «Спасибі». Вона здригнулася і повернулась до мене. А її обличчя набуло якогось некрасиво-здивованого виразу. Зазвичай здивування буває красивим, але не зараз. Я зрозумів, що не хочу торкатися її грудей, і вийшов з магазину.

На мене одразу ж ринуло сліпуче сонце. Де ж у цьому місті можна купити смачний хліб?

Я згадав про свій студентський час і життя на Позняках. Одного разу я повернувся з університету дуже втомленим і дуже голодним. Йшов додому і думав лише про їжу. Здається, в холодильнику мене чекала незакінчена банка огірків, шматок ковбаси і вершкове масло. Іще у мене були картопля та крупи, але готувати їх надто довго. Я тоді зайшов до крамниці біля дому.

— Свіжий хліб, — радісно повідомила мені продавщи­ця. — Тільки-но завезли. Іще гарячий!

Продавщиця була молода і симпатична. Мені частіше зустрічалися інші. Вони були незадоволені тим, що працюють продавцями, але при цьому продовжували ними працювати. Певно, через якісь обставини.

Вона